![Повернення короля [с иллюстрациями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/5/8/povernennya-korolya-s-illyustraciyami-download.jpg)
Повернення короля [с иллюстрациями]
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Серия: Володар Перснів #3
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- Переводчик: Екатерина Онищук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повернення короля [с иллюстрациями]». Краткое содержание книги:
– Кажеш, ти вже нікуди не підеш? Грець із тобою, Снаґо, дрібний хробаче! Ти дуже помиляєшся, якщо думаєш, що я немічний і дозволю тобі безкарно нехтувати мої накази. Іди сюди, і я вичавлю тобі очі, як оце щойно Радбуґові. А коли надійдуть інші хлопці, то я тебе покараю: пошлю до Павучихи.
– Ніхто не прийде… Тобто ти помреш раніше, – впевнено відповів Снаґа. – Я двічі казав тобі, що Ґорбаґові свині першими дісталися до брами і не пропустили нікого з наших. Лаґдуф і Музґаш прослизнули повз них, але і їх пристрелили. Це – правда, я сам бачив із вікна. Вони були останні.
– Тоді ти мусиш іти. А я мушу бути тут. Але я поранений. Чорні Негідники впіймають мерзенного бунтаря Ґорбаґа! – І Шаґрат вивергнув зі себе потік лайок та прокльонів. – Я віддав йому кращу здобич, аніж узяв собі, а він, сволота, підрізав мене, перш ніж я встиг його задушити. Ти мусиш іти, бо я з’їм тебе. Треба передати новини до Луґбурца, інакше нас обох віддадуть Чорним Негідникам. Так, і тебе – теж. Ти не врятуєшся, зачаївшись тут.
– Ні, на ті сходи я не піду, – гаркнув Снаґа, – хоч ти і капітан. Гей! Тримай руки якнайдалі від ножа, бо я проштрикну твої кишки стрілою. Тобі недовго бути капітаном, якщо Вони дізнаються про все, що тут відбулося. Я бився за Вежу проти тих смердючих морґульських щурів, а ви, два премудрі капітани, товкли один одного за награбоване добро.
– Стули пельку, – прохрипів Шаґрат. – Я виконував накази. То Ґорбаґ розпочав усе – хотів украсти ту гарну сорочку.
– Ну, ти показав йому, де раки зимують, бо ти такий високий і дужий. Але в нього все одно більше мізків, аніж у тебе. Він не раз казав тобі, що найнебезпечніші з тих шпигунів досі на волі, а ти не хотів слухати. І зараз не хочеш. Ґорбаґ був правий, повір. Тут поблизу вештається могутній воїн, один із тих ельфів із кривавими руками чи один із тих гидких тарків[1]. Кажу тобі: він іде сюди. Він почув дзвін. Він пройшов повз Сторожів, а це – робота тарків. Він уже на сходах. І поки він звідти не забереться, я на сходи не піду. Навіть якби ти був назґулом – не піду, і край.
– Он як ти заговорив? – заволав Шаґрат. – Робитимеш те, не робитимеш того?.. А якщо він таки прийде сюди, ти дременеш і покинеш мене напризволяще? Ні, не покинеш! Спершу я вирию в твоєму пузі червоні хробачі нори…
І ось із дверей башти вискочив менший орк. Потім з’явився Шаґрат – великий орк із довгими руками, які торкалися підлоги, коли він біг, припадаючи до землі. Одна його рука безвільно звисала і кровоточила, а друга обіймала чималий чорний пакунок. У червоному світлі Сем, який причаївся за дверима біля сходів, мигцем побачив зле Шаґратове обличчя, коли орк проминав його: посмуговане ранами від кігтистих лап, захляпане кров’ю, з великих його іклів крапала слина, а рот вищирився, наче звіряча морда.
Наскільки міг бачити Сем, Шаґрат ганявся за Снаґою по покрівлі, доки, присідаючи та вивертаючись, менший орк знову з криком шаснув до башти і зник. Тоді Шаґрат зупинився. З-за східних дверей гобіт бачив, як здоровецький орк стоїть біля парапету: важко дихає і то стискає, то розтискає немічну ліву лапу. Потім Шаґрат поклав свій пакунок на землю, правою рукою вийняв довгого червоного ножа і плюнув на нього. Підійшов до парапету, перехилився і поглянув у зовнішній двір далеко внизу. Двічі гукнув, але відповіді не було.
І коли Шаґрат перехилився через зубчасту стіну, повернувшись спиною до покрівлі, Сем здивовано помітив, що одне з розпростертих на землі тіл раптом заворушилося. Поповзло. Простягнуло лапу й ухопило пакунок. Зіп’ялося на ноги. У вільній руці той орк тримав списа зі широким і коротким надламаним вістрям. Він замахнувся для рішучого удару. І саме тоді з його рила вилетіло сичання – зойк болю чи ненависті. Прудкий, наче змія, Шаґрат вивернувся, крутнувся й устромив свого ножа супротивникові в горлянку.
– Ось тобі, Ґорбаґу! – крикнув він. – Ти ще не зовсім здох, еге ж? Ну, а тепер я з тобою покінчу.
Тоді Шаґрат скочив на труп суперника, топтав його, гепав по ньому ногами, лютуючи та раз у раз нахиляючись, аби ще раз проштрикнути чи потяти тіло ножем. А коли нарешті вгамував свій гнів, то закинув голову назад і прокричав моторошний булькотливий клич перемоги. Потому лизнув ножа, затиснув його зубами, підхопив пакунок і пошкутильгав до найближчих дверей біля сходів.