Смерть у кредит

Коли всі підвелися, пані Мерривін, перш ніж піти в класну кімнату, робила слабку спробу зацікавити мене якою-небудь річчю… «The table, стіл, ну, Фердінане!..» Я намагався не повестися на її чари. Нічого не відповідав. Пропускав її вперед… І зачаровано дивився на її стегна. У неї був чудовий задок, не лише миле личко… міцна, акуратна дупка, не велика й не маленька, туго обтягнута спідницею, м'язиста, феєрична… Божественно, цілком у моєму смаку… Цю лялечку я був ладен проковтнути, просто зжерти, їй-бо… Та мої поривання я тримав у собі. Інших вилупків у цьому закладі я цурався, як чуми. Банда шмаркачів, малих забіяк, сварливих, навіжених, дурних. Я вже втратив смак до дитячих забав… і вони не викликали в мене нічого, крім відрази… ці пацани зі своїм мавпуванням… Я вже вийшов з того віку, коли все це спокійно зносиш. Школа здавалася мені просто нестерпною… Все, що вони виробляли, всі їхні балачки… Це було просто неможливо слухати… Особливо на тлі того, що нас чекало… адже з нами швидко розберуться, як тільки ми звідси вийдемо… Якби я захотів, то трьох моїх слів, трьох жестів вистачило б, щоб розпалити цих показушних бовдурів. І від них би нічого не залишилося. Від одного вигляду того, як вони грають в cricket, у мені прокидалась ненависть… Спершу вони підстерігали мене по кутках, певна річ, щоб подражнити… Гадали, що я все-таки заговорю… Збиралися в групу чоловік з десять і курили цигарки… А я вдавав, що нічого не помічаю, чекав, коли вони підійдуть ближче. Й тоді я кидався на них з кулаками, копав по гомілці… Як у тісто! А стук, як від кеглів! Вони довго обмацували всі свої кістки… Після цього вони поводилися пристойніше… Ставали тихими, ввічливими… Часом намагалися стежити за мною… Але коли я завалив двох чи трьох… Узяли це до уваги…