Спогади командарма (1917-1920)
- Автор: Омелянович-Павленко Михаил Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 9668201248
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спогади командарма (1917-1920)». Краткое содержание книги:
Документально-художнє видання.
Піймані під час бою розвідчики, як виявилось потім, повідомили про такі сили ворога: Школа курсантів, що прибула з м. Бірзули, — до 400 багнетів, запасовий батальйон— 400–500 багнетів, кілька міських карних відділів і кінна бригада Котовського; разом до 800—1,000 багн., до 400–600 шабель і 4 гармати.
Причина ворожого раптового відвороту полягала в страшній стомленості його частин з одного боку, а з другого наш занадто ранній і несподіваний наступ, якого червоні зовсім не чекали.
У той час, як наша лава лежала, чекаючи дальших розпоряджень, у нашому запіллю ситуація складалася така: коло 10 години з південного заходу показалася нова лава червоних, до 300 люду, яка прямувала на праве крило нашої лави. Республіканський курінь змінив напрямок своєї лави й хутко відкинув червоних до залізниці. Командування дивізії, щоби прикрити наш лівий флянґ, вислало на сильний розїзд Чорних. Розїзд стрінув сильний кінний ворожий патруль і вступив із ним у бій. Через декілька хвилин цей флянґовий розїзд доніс про сильну ворожу кінну колону в марші на наше запілля. Командування дивізії дало наказ Чорному полкові приняти бій та здержати ворога, щоби дати можливість пішому полкові відступити. Піший полк отримав наказ про відступ, але було вже занадто пізно. Повною риссю ворожа колона наближалася хутко до штабу дивізії з метою заняти переправу. Доречі сказати — с. Наливайки з північного та західнього боку прикривалося болотяною річкою, і в самому селі була лише одна переправа з північного боку, далі на схід річка легко переходилася в брід.
Піший полк почав відступати, ворожа колона напирала на переправу. Лівофлянґовий Республіканський курінь під командою полк. N., порівнюючи без втрат, перший перейшов річку й заняв позицію на горбках, що на північний захід від с. Наливайки. Мазепинський (30 ч.) курінь перейшов річку через греблю й зупинився на майдані, бо одна гармата Чорних (сот. Черницин). застряла на самій греблі.
Наливайківці (що були на лівому крилі) переправилися через брід вище (на схід); кулемет Наливайківського куріня при трьох козаках, щоби дати можливість відїхати тяжко пораненому командирові куріня, приняв бій на переправі й відкинув першу атаку. При другій, не маючи більше набоїв, був порубаний.
Ворожа кіннота вскочила в село. Мазепинці перейшли в контрнаступ; поодинокі вигуки "Слава" наших козаків губилися в загальних криках "Ура" Червоних. Частина пішого полку, перейшовши річку вбрід, через лісок вибігла на шлях до Вербової. Почались випередки. Близько настигаюча ворожа кіннота примусила козаків звернути з дороги на ріллю. Видно було, як ворожа кіннота відставала по ріллі. Майнула надія на врятування. Напружені всі сили. Видно було, як ворожа кіннота добігала до одинокого, стягнутого зі шляху кулемета пішого Мазепинського куріня, бо поранені коні більше не мали сили везти далі. На північний захід Чорні ладнаючи маленьку лаву, готовилися заатакувати ворога. Ворожа кіннота вже добігає до кулемета. Затріщав кулемет… з жахом ворожа кіннота, кидаючи побитих, відтягнулася… Ще хвилина. Чорні відступають. Далеко видно нову ворожу лаву. Через деякий час по шляху в напрямку с. Вербова видно було кінну групу, що махаючи шапками, наближалася до нас. З жахливою тривогою, напружуючи останні сили, кидаємося до неї. Видно, як відділився розїзд Чорних і їде назустріч. Минають страшні хвилини. Раптом від с. Вербова далеко ще висувається нова лава, видно кінна. Невже і там ворог. Багато козаків попадало, решта від знесилля пішла ходом… видно було, як противний розїзд, кидаючи шапками вгору, щось кричав. Зблизились. Наш розїзд теж високо підкидав — шапки. Розїзди спиняються, видно, щось кричать. То була наша лава… Охоплені радістю, напружуючи останніх сил, ідемо. Вже розпізнаємо жовті шлики — це Волинська кіннота. На високій могилі видно невелику купку людей, має прапор. Вибігаємо на шлях. Ось і лава Волинського полку. Чудові коні, добре одягнені козаки. Жартують: "Що, Запорожці, влетіло"? Нам не до жартів. Ось і могила — на могилі командарм, полк. Никонів і полк. Гулий.
Я бачив, як старі, запеклі в боях козаки, добігаючи до могили, плакали.
Село Вербова все забите Волинською дивізією. Наші обози вже тут. Вони, звичайно, найменше відчували нашу трагедію.
Загинуло багато. Загинув майже цілий Мазепинський курінь, немає командира б. Кармелюцького полку полковника Троцького; великі втрати у Наливайківського та Республіканського куріня. Вже за тиждень, в дальшому марші почали то по одинці, то купками приєднуватися козаки. Як оповідали, багато козаків позаховували селяни. Багато оповідалось про те, як рубали большевики полковника Троцького, але одного дня під час вечері, дивимось, входить якась людина й каже: "Добривечір!" Це так усіх вразило, що перші хвилини ніхто не міг вимовити слова, бо це був полк. Троцький. Пригоди полк. Троцького були такі: коли він ускочив у село, якийсь селянин заховав його в стіжок. Через день селяни зібрались уночі ховати забитих козаків і старшин. Їх поховали в с. Наливайках у братській могилі на цвинтарі. Полковник Троцький, перебраний селянином, на могилі героїчно поляглих борців за волю України сказав чулу промову.
Оповідання сотника Ш-кого[70] особливо цікаві через те, що він за день-два лишень перед тим приєднався до Запорожців.
Ранком 25 березня загальна ситуація, в якій перебувала Українська армія, була така: Переправа через р. Синюху коло с. Добринки була вже для нас недоступною. Запорожцям треба було дати час для збору частин і приведення себе до ладу. З півночі від Київської дивізії відомостей не надходило, і чи спромоглася вона захопити переправу в Ново-Архангельському[71], було невідомо. З огляду на значні сили червоних (1,000 багнетів, 400 шабель, 4 гармати), їх добре озброєння й моральне піднесення після успіхів у бою з Запорожцями, командування повинно було сподіватися з їх боку на 26 березня активности. З Уманського напрямку (на один перехід) ворога розвідкою виявлено не було.
При даній ситуації Командування армії вирішило для переправи через р. Синюху використати переправу в Ново-Архангельському (Торговиця), здобуваючи її, коли це буде потрібне, боєм.
Волинці й Запорожці одержали від Командування армії такий наказ (наказ видано на словах):
Район м. Покотилів (с. Вербова) 25 березня. 9 година.
26 березня армія має переправитися через р. Синюху, використовуючи для цього переправу біля Ново-Архангельського. Згідно з попереднім наказом по армії Київська дивізія повинна 26 березня захопити Ново-Архангельську переправу.
Волинці мають негайно допомогти Запорожцям виконати спокійний відхід із бою, для чого, коли буде потрібно, перейти в контрнаступ.
Волинській дивізії зараз же вислати збільшені розвідочні старшинські стежі на північ (Небелівка — Каменське — Павлівка — Тальне) й увійти в звязок із Київською дивізією, а окремою кінною частиною обсадити весь район Ново-Архангельської переправи.
Штабові армії й Запорозькій дивізії завидно зосередитися в районі сс. Небелівка — Нерубайка, Волинцям лишень із темрявою розпочати свій відхід до с. Оксаниного, надійно забезпечуючи нове угруповання армії з півдня охоронними бекетами, вздовж річки Ятрань на участку від с. Перегонівки — Тернівки (обидві включно).
Ранком 26 березня дивізії рушили далі в напрямі Ново-Архангельської переправи намацуючи розїздами відділи отамана Тютюнника. Штаб армії йшов в авангарді, забезпечуючи собі свій рух сам власним конвоєм. Волинці продовжували нести охоронну службу й прикривали рух дивізії з півдня й південного сходу.
У 7 верстах на захід від Ново-Архангельської переправи вперше було виявлено стежі Київської дивізії, а трохи пізніше після того було запримічено невелику кінну групу, що раптово виринула з ближньої балки. Це був отаман Тютюнник і його штаб.
70
Сотник Ш-кий з весни 1920 р. до листопаду був начальником розвідчого відділу штабу дієвої армії.
71
Вгору по Синюсі.