Спогади командарма (1917-1920)
- Автор: Омелянович-Павленко Михаил Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 9668201248
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спогади командарма (1917-1920)». Краткое содержание книги:
Документально-художнє видання.
"Це або "Чорні", або Алмазівці" — подумали ми.
Ще хвилина, і почулися знов один за одним ясно два розриви шрапнелі. Ще хвилина, і з вулиці почулося "До бою". Був алярм… Десь далеко було чути поодинокі рушничні стріли та короткі кулеметні черги. Йшов дощ, була страшна темрява. До штабу полку один за другим збігалися командири курінів. Командир полку наказує до вияснення ситуації полкові зібратися на західній околиці с. Наливайки. Сильні патрулі відійшли до штабу дивізії та в бік сусідніх частин.
В темній мряці, місячи чорну грязюку, потяглися обози. Селяни, стривожені стрілами-алярмом, вибігали з хат, хрестячись, баби плакали. Було надто неприємно, головним чином не знати, в чім справа, де ворог. Згідно з наказом полк зосередився на західній околиці с. Наливайок. Минула ще година — ситуація без змін. Послано другі патрулі. Через деякий час перед нами стояли два козаки: один із кінного полку полк. Литвиненка, другий зі штабу дивізії, обидва в самій білизні. Козаки оповідали: вже все спало, як в Емілівку вскочили большевики, правдоподібно захопили штаб дивізії та весь кінний полк. За хвилину прибігло ще кілька козаків, потім то купками, то поодиноко почали збігатися до нас козаки та старшини. Певного ніхто не міг нічого подати, оповідали лише, що коли большевики вскочили в село, то стріляли просто в вікна. Прибув начальник дивізії, начальник штабу, командир кінного полку, при ньому 40–50 козаків на конях, але більшість без сідел. Отаман Гулий тут же в одній хаті збирає командирів окремих частин; всі на місці за винятком полковника Алмазова та командира куріня Низових Запорожців. Після зясування ситуації начальник дивізії дає наказ до наступу. В загальних рисах директиви були такі: Піший полк — полк. Дубовий — удосвіта атакує с. Емілівку, лівий флянг прикриває кінно-гірний дивізіон Алмазова, який піддержує наступ кінного полку вогнем своїх батарей, а кінною сотнею повинен охопити лівий флянг ворога. Курінь Низових Запорожців атакує с. Емілівку зі сходу і має намагатися охопити правий флянґ ворога, кидаючи свою кінноту в запілля. Батарея Чорного полку займе позицію у фільварку, що на південь від с. Наливайки й піддержує атаку Запорозького полку. Резерв — кінна бриґада — кінний полк Чорних та рештки збірного кінно-Запорозького полку — зосереджуються на північ від с. Наливайки. Штаб дивізії у батареї Чорного полку.
Трудно було б сказати, на чий би бік похилилася воєнна фортуна, коли б усі частини дивізії почали наступ згідно з директивами. Але справа полягала в тому, що розїзди, надіслані до кінно-гірного дивізіону Алмазова та Низових Запорожців, як виявилось потім, означених частин не знайшли — частини відійшли на місця постою за годину перед нічним сполохом і за темрявою не спромоглися установити звязок. Склад останніх частин, призначених для атаки, був занадто малий: І) У Запорозькому полку — сила хорих, частина абсолютно без зброї, частина пішла на охорону, зрештою виставлена Запорозьким полком бойова сила на пів беззбройних (по 5—10 набоїв) — приблизно 120–150 баґнетів при 6 кулеметах — була занадто мала. II) Кінно-Запорозький полк після нічного бою був абсолютно небоєздатний і в бою участи не приймав за винятком самого командира полку та купки старшин. III) Чорний кінний полк мав силу поранених коней; опріч того одна (3) сотня була призначена для охорони обозів дивізії та на ріжні розїзди, тому до бою могло стати 80 шабель, 2 гармати й 9 кулеметів. Таким чином кількість бойової сили й у цьому полку була мінімальна. Вся вага бою фактично припала на долю пішого полку та на дві сотні Чорного полку. Сили ворога були незрівняно більші за наші. Але наказ було видано. Часто тепер, коли це все давно, давно минуло, я згадую ту святу покірність у виконуванню бойових наказів. Було чути лише одно — наказ. І це слово було символом, якимсь страшним гіпнотизуючим словом. Потім якось я запитав командира одного куріня: "Чого ж ви на нараді ясно не сказали, що маєте лише 12 рушниць". Він відповів мені: "Я хотів це сказати, але вже був наказ". Пригадую собі другий випадок: вже перед самим початком бою, коли піший полк заняв позицію по північно-східній околиці с. Наливайки, я став біля лави; бачу — старшина призначає розвідочні патрулі: "Ти, ти, й ти — напрям такий-то". Перед старшиною стояло троє козаків, два в свитинах, один у шинелі з глибоко насунутими на очі шапками, без рушниць. Через мою недосвідченість я сказав старшині: "П. старшино, та вони ж без рушниць". "Що ж зробиш, коли на весь курінь тільки 12 рушниць". Я бачив, як козаки, поважно вислухавши старшину, повторивши завдання, ще глибше насунули шапки на очі й хутко зникли в мокрій холодній мряці. "Бачите, вони пішли без рушниць, за те я маю резерву з рушницями". Я мусив погодитися з такою аргументацією.
Була ще ніч, як піший Запорозький полк (куріні: Республіканський, Мазепинський і Наливайківський) вирушив заняти вихідне становище для наступу на південно-східній околиці с. Наливайок. Позаду, приблизно на верству, біля фільварку установилася батарея Чорних, там же потім став штаб дивізії. Починало світати, дощ трошки зменшився, але було страшенно зимно. Підїхали тачанки з кулеметами. Подано наказа до атаки. У мряці видно було нашу лаву — крила її огортав туман. Розтягнена лава являла собою поважну силу. Десь на лівому крилі патрулі впіймали двох ворожих розвідчиків і тягли до штабу дивізії. Лава — за нею кулеметні тачанки, криючись туманом, поволі посувалися вперед. Спочатку почалися лише рідкі стріли, з часом стріли збільшувалися. Лава прискорила кроки. Батарея Чорних відкрила сильний вогонь. Стріли все збільшувалися. Раптом затарахкотів кулемет, в тумані видно було вогонь. Наші лави побігли. Десь крикнули "Слава", й у мент "Слава, Слава" залунало по всій лаві. Ворог збільшив вогонь…. Проте раптом стріли замовкли, і густа ворожа лава зірвалась і почала втікати….
Наша лава залягла. Було видно чорну тікаючу масу. Раптом наша лава відкрила рушничний і кулеметний вогонь. Ще хвилина, і все стихло. Лише над головами пролітали один за одним стрільна Чорної батареї.
Чого залягла наша лава? На це питання ніхто не міг відповісти. Можливо, комусь майнуло в голові, що відступаючого ворога треба переслідувати вогнем. Частина лягла, і всі залягли. Один стрілив, і всі почали вогонь. Найправдоподобніша психологічна причина. Можливо, що страшна, чорна маса, яка зірвалася перед купкою напів озброєної лави, зробила своє вражіння.
Лава лежала. Було тихо, лише з ворожого боку можна було чути крики, лайку. В наших лавах — патрона ні одного. Виявилися втрати: тяжко поранений командир Наливайківського куріня полковник Зелинський, значну кількість старшин і козаків забито, багато поранених. Туман почав розходитися. Лава лежала, чекала наказу; приводилися до порядку. Нові старшини переймали команду. Майже в усіх тачанках були побиті, поранені коні. Тачанки потягли в запілля. В напрямку кінно-гірного дивізіону, як також і в бік Низових Запорожців, було тихо — стало ясним, що ті частини не взяли участи в бою.