Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Научная фантастика » Твори в п'яти томах. Том II
Твори в п'яти томах. Том II - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Твори в п'яти томах. Том II

Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:

У другому томі вміщено роман “Нащадки скіфів”, в якому органічно сполучились дані історії і археології з творчою фантазією автора.
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
1 ... 87 88 89 90 91 92 93 94 95 ... 166
Перейти на страницу:

А служники все бігали й бігали. Тепер вони носили міхи з оксюгалою, клали їх перед гостями. Задзвеніли бронзові чаші. Запашна оксюгала щедро лилася з міхів. Голоси скіфів лунали дедалі гучніше.

Раптом Сколот підніс руку. Служник подав йому дві зв’язані докупи золоті посудини.

— Урочистий скіфський кубок, — прошепотів. Дмитро Борисович. — Наближається якась церемонія…

Сколот узяв ті посудини. Другий служник налив у них оксюгали з міху. Вождь схвально кивнув головою, високо підніс цю дивну подвійну чашу і подав її чужинцям, вітаючи їх.

— Це він п’є за наше здоров’я! — тихо сказала Артемові Ліда.

— Хай п’є, — так само тихо відповів він. — Аби мене не частували, бо мені на ту оксюгалу й дивитися огидно…

Старий вождь повільно й урочисто підніс посудини до рота, спорожнив їх, відірвавшися тільки для того, щоб перейти з одної з них до другої, — і кинув на землю. Вітальні вигуки залунали на майданчику. Гості, не гаючи часу, підносили свої чаші і спорожняли їх одну за одною. Від кибиток долинула пісня, яку співали жінки. Урочиста і протяжна, вона, здавалося” розповідала про якісь сумні події.

Тим часом Варкан подав Сколотові ще одну велику золоту чашу. Служник, що тримав обома руками повний міх, налив у неї оксюгали. Найстаріший, найуславленіший з мисливців підійшов до вождя. Він обережно взяв у нього з рук чашу, вклонився Сколотові й випив оксюгалу. Це була особлива честь — пити оксюгалу, взяту з рук вождя! Такої честі були гідні ті з гостей, хто мав найбільші заслуги перед вождем, кого Сколот шанував. Слідом за тим найстарішим мисливцем до вождя почали підходити й інші старі скіфи, кожного з яких Сколот частував, подаючи йому повну золоту чашу.

Але й решта не відставала. Бронзові чаші, що ходили по руках скіфів, дзвеніли дедалі гучніше, оксюгала лилася рікою. Безладний гамір знявся над майданчиком. Раз по раз спалахував громоподібний регіт.

— Ой, як би вони не сп’яніли остаточно… мені аж страшно, — мовила Ліда, тулячись до археолога. Але він заспокійливо відповів:

— Ні, ні, люба, побоюватись нема чого. Стародавні люди вміли пити не по-нашому. Не турбуйтеся; все буде гаразд!

— Е, починається ніби нова дія вистави, — шепнув Артем.

— Дивіться, дивіться, який старезний дід з’явився! — гукнула й Ліда, забувши про свої страхи.

Підтримуваний двома молодими скіфами, повільно наближався до підвищення Сколота старезний дід. Вітаючи його, вождь урочисто підвів руку. І одразу на майданчику стало тихіше: всі з повагою дивилися на старого.

Він був у білому довгому одязі, очі його нерухомо й безживно дивилися вгору. Дід ішов мовчки, його сухі руки лежали на плечах супутників. І там, де він проходив, замовкали розмови, вщухали жарти і сміх.

З пошаною схилялися голови мисливців і воїнів, що квапливо відсувалися вбік, звільняючи старому шлях. А він посувався, ледве переставляючи ноги; видно було, що цей сивий дід ледве мав силу рухатися…

— Та він же сліпий! — вражено мовила Ліда.

Безживні очі діда все ще дивилися вгору з-під білого башлика, коли він наблизився до підвищення Сколота, який дружньо і шанобливо привітав його. Старий відповів. Дивно, його голос був міцний і глибокий, немов належав не старезному дідові, а дужій літній людині!

Дідові допомогли сісти на килим на підвищенні. Старий все ще не опускав очей, губи його беззвучно рухалися. Враз зазвучали тимпани, їх дзвін пронісся над майданчиком і змовк. На зміну йому залунав свист кістяних дудок. І це тривало дуже недовго, — всього кілька нот, що нагадували військовий сигнал. Майданчик охопила суцільна тиша, остаточно вщухли розмови, припинився сміх. І це здавалося особливо дивним, бо перед тим не можна було позбутися враження, що всі присутні скіфи досить сп’яніли. Але, це, очевидно, було не так, бо тепер люди з усіх сторін мовчки дивилися на підвищення, на якому сидів старий. А він так само беззвучно ворушив губами, наче читав якусь йому одному відому й чутну молитву.

Дмитро Борисович нахилився до Варкана:

— А хто цей дід?

— Це найстаріший і найповажніший серед усіх скіфів чоловік, — відповів той, з пошаною дивлячись на старого. — Ім’я його Ормад. Коли він народився — не знає ніхто, бо живе він дуже давно. Він пам’ятає наших батьків і дідів, коли вони були ще хлопчиками. Ормад був великим воїном і мисливцем — і ніколи ніхто не насмілювався навіть змагатися з ним. А тепер він живе в пошані в своїй кибитці. І лише на великі свята виходить з неї, Щоб розказати народові про його славне минуле.

1 ... 87 88 89 90 91 92 93 94 95 ... 166
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)