Затемнення

— А ти нахилив голову, як справжній джентльмен із півдня, і промовив: «Вибачте, пані», — Аліса засміялася від спогаду.

Джаспер усміхнувся до неї.

— Ти простягнула руку, і я взяв її, не перестаючи дивуватися, що я роблю. Вперше за майже ціле століття я відчув надію.

Говорячи, Джаспер узяв Алісу за руку. Аліса усміхнулася.

— А я відчула полегшення. Я вже гадала, ти ніколи не з’явишся.

Вони подивилися одне на одного, усміхаючись, а потім Джаспер обернувся назад до мене. Радісний вираз не полишав його обличчя.

— Аліса розповіла мені те, що знала про Карлайла та його родину. Я не міг повірити, що таке існування можливе. Але Аліса мене надихнула. Тож ми вирушили на їхні пошуки.

— І налякали їх до смерті, — сказав Едвард, закочуючи очі перед Джаспером, а потім обернувся до мене і пояснив: — Ми з Емметом саме були на полюванні. І тут з’являється Джаспер, увесь укритий бойовими шрамами, та ще тягне за собою це маленьке чудовисько, — він жартівливо підштрикнув Алісу, — яке всіх називає по імені, все про всіх знає і запитує, в якій кімнаті їй оселитися.

Аліса та Джаспер засміялися в унісон — сопрано і бас.

— Коли я повернувся додому, усі мої речі лежали в гаражі, — додав Едвард.

Аліса знизала плечима.

— З твоєї кімнати найкращий краєвид.

Вони засміялися всі разом.

— Гарна історія, — сказала я.

Три пари очей засумнівалися, чи я при здоровому глузді.

— Я маю на увазі, остання частина, — виправилася я. — Щасливий кінець з Алісою.

— Аліса усе змінила, — погодився Джаспер. — Це та атмосфера, яка мені подобається.

Але пауза у напруженні тривала недовго.

— Армія, — прошепотіла Аліса. — Чому ти мені не розповів? Усі знову зосередилися і прикипіли очима до Джаспера.

— Я гадав, що неправильно розтлумачив ознаки. Бо де мотиви? Навіщо комусь створювати армію в Сієтлі? Тут немає історії, немає вендети. Версія про завоювання немає жодного сенсу; ніхто на це місто не претендує. Буває, сюди заходять кочівники, але битися за нього немає кому. Немає від кого його захищати.

Але я спостерігав таке раніше. Іншого пояснення не існує. У Сієтлі працює армія перволітків-вурдалаків. Близько двадцятьох, гадаю. Найважче те, що вони зовсім не треновані. Хто б їх не створив, він просто їх випустив. Далі буде ще гірше, а відтак скоро з’являться Волтурі. Власне, я здивований, що вони досі не втрутилися.

— Що можемо зробити ми? — запитав Карлайл.

— Якщо ми не хочемо появи Волтурі, то мусимо знищити перволітків, і що швидше, то краще, — Джасперове обличчя посуворішало. Тепер, знаючи його історію, я здогадувалася, наскільки непокоїла його така перспектива. — Я можу навчити вас як. У місті це зробити буде нелегко. Молоді не дбають про секретність, але ми маємо дбати. Це нас у дечому обмежить. Можливо, перволітків треба виманити з міста.