Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
«Фархі проти Франції» (Farhi v France), 17070/05, 16 січня 2007 року.
27. Суд зазначає, що в цій справі адвокат заявника подав клопотання про вчинення офіційного акту для фіксації, за його твердженнями, неправомірного обміну інформацією між обвинувачем і деякими членів колегії присяжних...
28. ... Голова та інші судді заслухали адвоката заявника і цивільної сторони, генерального адвоката, а потім і обвинуваченого. Однак уряд не зазначив, як саме це слухання могло б допомогти визначити зміст цього обміну інформацією або виявити відповідних присяжних засідателів. А національний суд був зобов’язаний використати всі наявні у нього засоби, аби розвіяти будь-які сумніви щодо факту та характеру стверджуваних подій.
29. Суд, зокрема, вважає, що пролити світло на характер цього обміну інформацією і вплив, який він міг справити (якщо взагалі справив) на думку присяжних, могло б, певно тільки заслуховування присяжних.
5. Військові суди
a. Судовий розгляд справ цивільних осіб
«Ерґін проти Туреччини» (Ergin v Turkey), 47533/99, 4 травня 2006 року.
47. Повноваження військового кримінального правосуддя не мають поширюватися на цивільних осіб, якщо нема вагомих причин для виправдання такої ситуації і якщо тільки воно не здійснюється на чіткій і передбачуваній правовій основі. Наявність таких причин належить обґрунтувати в кожному конкретному випадку. Отже, не достатньо, щоб національне законодавство передбачало підсудність певних категорій правопорушень військовим судам в загальному вигляді.
54. ... Суд вважає цілком зрозумілим, що заявник як цивільна особа, що перебуває під судом, який складається лише з військових офіцерів, за звинуваченням у вчиненні правопорушень, пов’язаних з веденням пропаганди проти військової служби, міг мати побоювання щодо суддів, оскільки ті належали до армії, яку можна було ототожнити зі стороною процесу. Відповідно, заявник міг обґрунтовано побоюватися, що Суд Генерального штабу потрапить під неналежний вплив упереджених думок. Тому-то заявникові сумніви щодо незалежності та безсторонності цього суду можна розглядати як об’єктивно виправдані ...
b. Судовий процес над військовослужбовцями
«Фіндлі проти Сполученого Королівства» (Findlay v United Kingdom), 22107/93, 25 лютого 1997 року.
75. ... Слід зазначити, що всі члени військового трибуналу, призначені відповідальним за скликання офіцером, були нижчого за нього звання. Багато хто з них, зокрема й голова, були його безпосередніми підлеглими або перебували під його началом ... Більше того, повноваження відповідального за скликання офіцера, передбачали, хоч і в наперед встановлених обставинах, можливість розпустити військовий трибунал або до суду, або в ході процесу .
76. Для підтримання віри в незалежність і неупередженість суду важливо дбати про їхні зовнішні ознаки. Оскільки всі члени військового трибуналу, який розглядав справу пана Фіндлі, були нижчого звання від офіцера, відповідального за скликання, та перебували під його началом, сумніви пана Фіндлі з приводу незалежності й неупередженості суду можна було об’єктивно виправдати .
77. Окрім того, Суд вважає істотною ту обставину, що відповідальний за скликання офіцер діяв і як «відповідальний за затвердження». Вирок військового трибуналу набуває чинності лише після такого затвердження, до того ж офіцер має право змінювати покарання так, як вважає за доцільне. Це суперечить усталеному принципу, згідно з яким право ухвалювати обов’язкові рішення, що не можуть бути змінені несудовими органами, є невіддільним правом самого «суду» і одним із складників тієї «незалежності», якої вимагає пункт 1 статті 6 ...