Гробниця

Як потопаючий, котрий з останніх сил відчайдушно кидається до берега, так і я зібрав усю свою снагу та рвонув до центра квадрата. 1 відразу ж якась істота, вочевидь, диявол, але так само майже невидимий, як і решта його поплічників, люто накинулась на мене. Я відчув на своїй шиї його пазурі, а на спині — його лапи. У мої ніздрі вдарив холодний сморід його пекельного подиху. Однак на моїй шкірі не лишилось ані подряпини.

Захищаючись, я затулив голову руками. Рясний піт краплинами котився по моєму чолу. Моє серце почало збиватися з ритму, і я відчув, що слабну. Задихаючись і тремтячи, з кожним м’язом, напруженим до краю, я зібрав докупи рештки хоробрості і ще раз кинувся вперед. Музика зазвучала гучніше. Щосили вхопившись нігтями за тріщини в кам’яних могильних плитах, я дивом примудрився притягти себе до позначеного квадрата.

І відразу ж страшна гнітюча тиша запала в кімнаті, увірвавшись до неї могутнім потоком, який приніс із собою сморід пекла й відчуття морських глибин.

Я відчайдушно забелькотів, повторюючи імена фігур на картах: Блазень, Вежа, Сила, Справедливість, Вирок. Не знаю, чи викликав я духів карт, уважаючи, що вони мусять прийти мені на допомогу, чи то, навпаки, саме вони заважали мені добутися до квадрата? Мій голос ішов наче не з вуст, а звідкись із глибини мого єства, спочатку тихий, але потім — дедалі дужчий. Його міць і гучність зростали, і він заповнив собою всю гробницю.

1 раптом, тієї миті, коли мені вже почало здаватися, що я більше не витримаю, щось вискочило з мене, з мого єства, з мого тіла; воно вирвалося з-під шкіри зі звуком, схожим на скрегіт кігтів хижого звіра об кості його жертви. Об мої кості. Дмухнув вітер. І тиск на моє ослаблене серце враз припинився.