Тринадцята легенда
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-343-555-8
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тринадцята легенда». Краткое содержание книги:
Допитливій та кмітливій Марґарет доведеться не лише розгадати загадку «тринадцятої легенди», але й зустрітися зі своєю сестрою-близнючкою… яка померла при народженні.
Я піднесла до очей годинника і подивилася, котра година. Я домовилася зустрітися з Аврелієм, але ж як знайти його в такому тумані? Тут можна блукати нескінченно й так і не зустрітися з іншою людиною, навіть якщо вона, людина ця, пройде повз на відстані простягнутої руки.
— Агов! — гукнула я.
— Агов! Здрастуйте! — відповів чоловічий голос.
Було неможливо визначити, далеко він чи десь поруч.
— Ви де?
Я уявила собі Аврелія, який вдивляється в туман, шукаючи хоч якийсь орієнтир.
— Я біля дерева, — донеслися до мене приглушені слова.
— Я теж біля дерева, — озвалася я. — Але, гадаю, міг біля різних дерев. Бо чути, що ви не поруч зі мною.
— А мені здається, що ви десь поруч.
— Правда? Тоді стійте на місці і щось кажіть, а я йтиму на ваш голос!
— Ви маєте рацію! Чудовий план! Тільки от не знаю, що казати. Просто так розмовляти дуже легко, а на замовлення — не так-то й просто! Погода просто жахлива. Ніколи раніше не доводилося бачити такого туману!
І поки Аврелій говорив, я заглибилася в білу хмару й пішла за ниткою його голосу, що тяглася крізь туман.
І раптом я побачила її: повз мене пропливла тінь, ледь помітна на тлі водянистого світла. Я була майже впевнена, що то не Аврелій. Несподівано відчувши, як несамовито закалатало моє серце, я простягла руку — боязко і водночас із надією. Але постать відхилилася й попливла геть.
— Аврелію? — я сама відчула, як тремтів мій голос.
— Що?
— Ви й досі там?
— Звичайно, а де ж іще?
Голос його пролунав не з того боку, де щойно була тінь. Що ж то було? Якийсь ефект, спричинений туманом?.. Настрашена тим, що могла б побачити, якби почекала трохи довше, я нерухомо стояла і вдивлялася у водянисте повітря, бажаючи, щоб поряд зі мною знову вигулькнула та постать.
Та замість неї вигулькнув Аврелій.
— Ага, ось ви де! — забубонів позаду мене його басовитий голос.
Аврелій стиснув мене за плечі своїми руками в рукавичках і повернув до себе.
— Господи, та ви ж бліді як полотно, Марґарет! Можна подумати, що вам зустрівся привид!
Ми пішли прогулятися в парк. У своєму пальті Аврелій здавався ще вищим та міцнішим, а я у своєму — сірому, як туман, — почувалася поряд із ним маленькою та якоюсь наче ілюзорною.
— Як ваші справи з книжкою?
— Поки що це не книжка, а нотатки. Записи інтерв'ю з міс Вінтер. І результати досліджень.
Сьогодні ви теж досліджуватимете?
— Так.
— А що саме?
— Та оце хотіла зробити кілька знімків. Але погода все зіпсувала.
— За годину розвидниться. Цей туман — ненадовго.
Ми вийшли на стежину із шерегами конусоподібних насаджень обабіч, які розрослися так, що майже перетворилися на живопліт.
— А ви, Аврелію, — ви чому сюди приходите?..
Ми дійшли до кінця стежини й увійшли у простір, де, здавалося, нічого не було, крім туману. Небавом перед нами постала стіна тисів, удвічі вища за Аврелія, і ми пішли вздовж неї. На траві, на листі я помітила поблискування: то з'явилося сонце. Волога, що висіла у повітрі, почала випаровуватися. Довкола розвиднялося. Пройшовши уздовж височенної тисової стіни, яка виявилася окружністю, ми повернулися на ту саму стежину, з якої зійшли.
Коли моє запитання геть загубилося в часі і я вже втратила певність, чи ставила його взагалі, Аврелій Відповів:
— Тому що я тут народився.
Я різко зупинилася. Аврелій побрів далі, не помітивши, який ефект справили на мене його слова. Мені довелося ледь не бігцем наздоганяти його.
— Аврелію! — вхопила я його за комір пальта. — Це правда? Ви тут народилися?
— Так.
— А коли?
На його обличчі з'явилася якась дивна сумна посмішка.
— У свій день народження.
Забувши про обачність, я стала наполягати.
— Зрозуміло, але коли саме?
— Може, десь у січні. А може, у лютому. Можливо, навіть наприкінці грудня. Приблизно шістдесят років тому. Боюсь, оце і все, що я знаю.