Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
НЕ СМЕРТЬ
Не хочу бути каменем. Терпіти
удари мовчкома? Ні, мила, ні,
навіть з умовою, що будеш дріботіти
своїми ніжками щоднини по мені.
Не хочу бути квіткою, бо квіти
лякаються грози й спокійні при труні…
Навіть з умовою, що руки Афродіти
мене зірвуть для тебе навесні.
Не хочу бути лампою, кохана,
бо гасиш ти її, щоб одпочить до рана;
ховає світло в тьму свої важкі мечі.
Згасати мав би я, горівши без потреби!
Я хочу бути сном, торкатися до тебе,
гарячої і сплячої вночі.
ПІДКУВАТИ КОНЯ
Приходить час. Коня потрібно підкувати.
Стій і терпи. Мовчи. Ніхто не запита,
чи то болить, коли стругнути з копита?
Димить вода, вогонь зашкварюється в п'яти.
Так тешуть дерево, так полум'я тріскате
із міхів живлять. Стій, терпи, лічи до ста…
І сльози вухналів гарячі, ніби мста,
дзвенять під копитом, іскряться, мов дукати.
Життя не раз мене підковувало: — Стій! —
А вибиралися підкови щонайважчі.
В огні й диму не раз я шкваривсь, як святий.
Біжи! Чвалай! Біжу. Залізні й приболящі
вганяю стопи в світ. А пан коваль при пляшці
верзе: «То не болить, лиш цвях забити вмій».
Ян Бузаші
ВЕЛИКА КИЇВСЬКА БРАМА
Велика пристрасть надто скоро гине,
в жаль переходить почування шквал…
Чуття для величі — матеріал,
а міра що для дивної тканини?
Чи ж то інструментовка надає
світанкові простори величаві,
мов брама київська, що гасне в мряві,
а потім знов у сонці постає?
Ні, нотний текст, що тільки на дві п'яді
розгорнеться, — це простір двох долонь,
це, власне, міра величі. В розраді
і в смутку біжимо за ним вдогонь,
крізь нього йдем, поєднані навзаєм,
і в нім свойого місця ми шукаєм.
ГЛИНА
Вже в надвечірнє поле. З оболоні
злітає тінь і гасне сіножать.
А скиби упокорено лежать,
як руки, складені в плодющім лоні.
Між пальцями їм зелень проростає,
немов дукат виковзує з руки,
мов нива на дрібненькі злотняки
розмінює добро землі безкрає.
Вечірній дзвін озветься віддаля,
в скарбницях цвинтарів стара земля
набутків і витрат полічить скрині…
Віками дозрівають мозолі,
в земному лоні складені, в теплі,
у працею розрушуваній глині.
ГОРІХИ
Горіхи мають шкаралуп'я грубе.
Буває, вдариш, а зерна нема,
забрудниш тільки руки надарма,
чого не зроблять вивірчині зуби.
Що діяти? Над кухлем пива мліти?
Чи ґонтами вкривати схили стріх,
щоб, як на них плоди стрясе горіх,
вони могли правдиво ядровіти?
Труд — із руки до вуст — дає життя;
та прагнеш передбачень і знаття,
де форми праведні, а думи ложні…
Втішають білки. З досвіду вони
вже знають, що найбільші твердуни —
горіхи неприступні — всі порожні.
БДЖОЛА
Шум дерева — розкішність до бароко.
Мізинчиком солодким спроквола
торкається його листків бджола,
і раптом цвіт одкриється, як око.
Вона крильми поранить легкома
тканину джерела, що б'є з-під кручі,
так ніби пісню голоси співучі
ведуть з-під тексту, де брехні нема.
Зганяючи з природи сон і втому,
бджола вночі повернеться додому,
та пізно — в улик не пускає рій.
А джерело і дерево зі споду,
з дна магії добудуть вічну воду,
що живить всіх у доброті своїй.
МАК
Сон пересіяно. Ніч для зерняти
жахливо непоборною стає.
Та мак, володар снів, на світі є —
вже й нам готуються святочні шати.
Тканину чорну міряють і цятку
для знаку роблять пальчиком твердим.
І плаває вже тіло, наче дим,
у прірві сну, в сонливім прапочатку.
Перейти на страницу: