Ерагон. Найстарший

З-за важких хмар визирнув місяць. Було чутно, як рипить флюгер на котромусь із будинків, обертаючись від подуву легенького нічного вітерцю. Несподівано з натовпу вийшла Бірджит.

— Мені важко щось додати до слів Рорана, — гукнула вона, ставши біля промовця. — І хоч мені не подобається його затія, юнак таки має рацію. Я хочу помститися за смерть свого чоловіка, тож піду з ним. І заберу своїх дітей.

За мить, тримаючись за руки, наперед вийшли Делвін і його дружина.

— Я розумію тебе, сестро, — мовила Ленна. — Ми теж прагнемо помсти, але ще дужче хочемо, щоб наші чоловіки лишилися живі. І тому ми теж ідемо. — Кілька жінок, які нещодавно втратили своїх чоловіків, теж вийшли наперед і приєдналися до неї.

Решта селян напружено загомоніла, але ніхто більше так і не зрушив з місця. Роран похнюпився, гадаючи, що був не досить красномовним.

— Мабуть, іще рано щось вирішувати, — несподівано озвався Хорст. — Нам усім треба подумати. Кожен мусить вирішити сам за себе. А завтра все буде зрозуміло. — Старий скрушно похитав головою й тицьнув смолоскипом у землю, загасивши його й залишивши всіх під місячним сяйвом.

Роран приєднався до Альбрича й Бальдора, котрі йшли за батьками на певній відстані, аби погомоніти між собою. Ніхто з них навіть не глянув на парубка.

— Як ви гадаєте, — спитав той, — чи хтось іще піде? Я добре говорив?

— Аж надто! — скривився Альбрич.

— Авжеж, добре, — і собі погодився Бальдор, — ти навіть разака зміг би переконати стати фермером!

— Ти про що? — не зрозумів юнак.

— Коли ти закінчив, я був готовий, схопивши списа, бігти за тобою на Хребет, — сказав Альбрич. — І я був не один. Справа не в тому, хто піде, а в тому, хто залишиться!

Роран спохмурнів, адже він хотів запалити в людях іскру повстання й відродження, а не просто закликати їх плентатись за ним. «Ну що ж, — подумав він, — якщо все так складається, то й нехай». Зрештою, тепер він був згоден на будь-яке рішення громади, тільки б устигнути врятувати Катріну.

— Батько втратить усі свої інструменти, — кинув Бальдор до брата.

Той похмуро кивнув.

Роран знав, що ковалі самі виготовляють своє ремісниче знаряддя й що воно переходить у спадок від батька до сина або від майстра до підмайстра. Заможність і вправність будь-якого коваля вимірювалась кількістю його інструментів. Утім, утрата знаряддя означала для Хорста не більше, ніж утрата майна для решти селян. Шкода тільки, що Альбрич і Бальдор не матимуть спадщини від батька-коваля.

Коли вони дісталися додому, Роран зачинився в Бальдоровій кімнаті й ліг на ліжко. Десь далеко лунали голоси Хорста та Елейн. «Мабуть, зараз по всьому селищу точаться суперечки», — подумав він, поринаючи в сон.