Поліція

— Ну? — запитала Катрина.

— Зник. Опитайте усіх, чи бачили вони його. За годину вони його забудуть, якщо вже не забули. Він, як і раніше, років сорока з гаком, десь метр вісімдесят зросту, блакитноокий. Але очі тепер стали трохи косуваті, він шатен із короткою стрижкою, у нього високі круті вилиці й вузькі губи. І нехай ніхто не торкається скла, на якому він писав. Зніміть відбитки пальців і сфотографуйте. Бйорне!

— Так?

— Ти візьмеш на себе усі зупинки від цієї до Фрогнер-парку. Поговори з працівниками магазинів, що виходять вікнами на вулицю, запитай, чи упізнають вони людину з орієнтації. Якщо люди так рано вранці їдуть кудись трамваєм, то, швидше за все, для них це частина денного розкладу. Вони прямують на роботу, до школи, на тренування, до улюбленого кафе.

— У такому разі у нас є шанси, — сказала Катрина.

— Так, і будь обережний, Бйорне. Переконайся, що люди, з якими ти розмовлятимеш, — це не ті, хто може попередити його. Катрино, ти потурбуєшся про те, щоб нам виділили людей, які завтра з раннього ранку їздитимуть цим трамваєм. Плюс нам потрібна ще пара людей, щоб до кінця дня каталися трамваями звідси до Фрогнер-парку, на випадок якщо Валентин повертатиметься тією ж дорогою. Добре?

Коли Катрина і Бйорн пішли до інших поліцейських, щоб розподілити обов’язки, Беата підійшла до трамвая, в якому помітила Валентина, і подивилася на скло. Із смужок, намальованих ним на склі, стікали цівки води. Він намалював візерунок, який повторювався, як на тасьмі. Вертикальна риска, а слідом за нею — коло. Один ряд за іншим, поки не вийшла квадратна матриця.

Може статися, це не так і важливо.

Але, як говорив Харрі: «Може, це неважливо і справи не стосується, але все одно щось та означає. І ми починаємо шукати там, де ясно, там, де ми що-небудь бачимо».

Беата дістала мобільний телефон і сфотографувала вікно трамвая. Несподівано їй прийшла в голову думка.

— Катрино, ходи сюди.

Катрина почула її і залишила Бйорна роздавати вказівки самостійно.

— Як усе пройшло вночі?

— Нормально, — відповіла Катрина. — Я уранці здала жуйку на аналіз ДНК, давши номер закритої справи про насильство. У них пріоритетом є вбивства поліцейських, але вони пообіцяли попрацювати над жуйкою якнайскорше.

Беата задумливо кивала, а потім провела рукою по обличчю:

— Себто — наскільки швидко? Ми не можемо мовчати тільки заради того, щоб нам дісталися честь і хвала, і тим самим дозволити доказові, що ймовірно містить ДНК вбивці, знаходитися у кінці черги.

Катрина, зіщулившись, подивилася на Бйорна, який жестами пояснював щось поліцейським.

— Я знаю там одну жінку, — збрехала вона. — Зателефоную їй і попрошу прискорити аналіз.