Темна матерія

Не встигаю відновити рівновагу, як із тіні між двома контейнерами для сміття вискакує якась постать.

На ньому такий само бушлат, як у мене.

Його волосся припорошене снігом.

Це я.

Лезо в його руці зблискує, відбиваючи світло вуличного ліхтаря, він підходить і наставляє ножа мені в живіт — ножа, який входить у стандартний рятувальний комплект рюкзака «Лабораторій швидкості».

Я насилу встигаю відхилитися, хапаю його за руку й щосили штовхаю на сходи, що ведуть у готель.

Він гепається на сходи саме тоді, як над нами розчахаються двері. Перед тим, як я даю дьору, мені в пам’ять врізається неймовірна картина: одна моя версія вискакує на ґанок із пістолетом, а ще одна — намагається підвестися зі сходів і гарячково обмацує навколо себе у пошуках ножа, який зник у снігу.

Цікаво, вони спільники?

Об’єдналися, щоб убивати кожного зустрічного Джейсона?

Я мчу між будинками, сніг заліпляє мені обличчя, легені горять.

Звертаю на тротуар наступної вулиці, оглядаюсь і бачу, як по провулку до мене наближаються дві тіні.

Я пробиваюся крізь заметіль.

Ані душі.

Вулиці порожні.

Десь неподалік чується вибух шуму — оплески, схвальні вигуки.

Біжу туди, проштовхуюсь через обідрані дерев’яні двері в якусь забігайлівку із стоячими місцями. Усі позадирали голови й витріщаються на ряд плоских екранів над баром, де в смертельному двобої четвертого кварталу зійшлися «Чикаго Булз» і гостьова команда.

Пролізаю в середину натовпу, щоб він накрив мене з головою.

Тут ніде сісти, ледве можна встояти, та я нарешті протоптую собі крихітну місцину під мішенню для дартс, аби лиш поставити ноги.

Усі вшнипились у гру, а я очима впиваюсь у двері.

Захисник «Чикаго Булз» робить результативний триочковий кидок, і вся зала зривається ревищем непідробного щастя, незнайомці дають одне одному «п’ять» і душать один одного в обіймах.

Двері бару різко відчиняються.

Я бачу себе, який стоїть на порозі, весь у снігу.

Він заходить всередину.

На секунду я гублю його з поля зору, а коли натовп ворушиться, знову бачу.

Що пережила ця версія Джейсона Дессена? Які світи він бачив? Через яке пекло він пробивався, щоб повернутися назад у Чикаго?

Він сканує натовп.

Позаду нього мені видно снігову завірюху надворі.

У нього жорстокі й холодні очі. Цікаво, чи сказав би він те ж саме про мене?

Коли його погляд наближається до мого сховку в кінці зали, я присідаю під мішенню для дротиків і ховаюсь за лісом ніг.

Я вичікую цілу хвилину.

Коли натовп знову заходиться від радощів, я поволі підводжуся.

Тепер двері в бар зачинені.

Мій двійник пішов.

«Чикаго Булз» виграють.

Народ тут іще якийсь час товчеться, щасливий і п’яний.

Десь аж за годину стає трохи вільніше, й оскільки йти мені нікуди, я видираюсь на табурет і замовляю світле пиво, після чого мій баланс падає нижче 10 доларів.