Безцінний

Запитання зависло у сповненій напруження тиші, й Лоренц уже збиралася подати голос, коли Кароль відповів:

— Найспритніша злодійка дає себе зловити, коли хоче, щоб її зловили, бо їй це вигідно. Просто. Чи це щось змінює?

Лоренц дивилася на нього зі злістю.

— Що це змінює! Що це змінює, коли нас у Штатах мало не повбивали, а Ліза грає міченими картами?

Кароль знизав плечима.

— Це ж злодійка, чого ти сподівалася? Що буде добра й порядна, як Яніна Охойска[68]?

— Окрім того, у Нью-Рошелл саме вона найбільше ризикувала. І найбільше постраждала, — зауважив Ґмітрук, показуючи прикриту хусткою й пов’язкою Лізину голову.

Зоф’я встала, підійшла до морозильника, розраховуючи на те, що там буде щось краще, ніж морожені фрикадельки, й дістала пляшку горілки. Вона лежала між фрикадельками та шматочками лосося.

— Я, мабуть, сплю, — сказала, наливаючи собі горілки у звичайний керамічний кухлик з ручкою у формі голови лося і випиваючи одним ковтком. — Тепер на додачу виявляється, що тут є два табори. Табір докторки Лоренц, першої, наївної, єдиної, яка вірила, що працюємо разом. І другий табір, решти світу, який вважає, що брехня і шахрайство — це щось найзвичайнісіньке у цьому світі.

— Мистецтво — це брехня, яка дозволяє нам зрозуміти правду, — процитував когось Кароль, якого, здавалося, мало зачепило те, що так шокувало Зоф’ю. Усе ще копирсався в печені, чергова добавка насилу в нього влізала.

— Пікассо, — з усмішкою сказав Борґ. — Але надаю перевагу Вайлду: життя наслідує мистецтво набагато більше, ніж мистецтво життя. А чим є життя? Брехнею.

Лоренц знову випила.

— На це мистецьке белькотання найкращу відповідь мав Вуді Аллен, — мовила вона, кривлячись, бо терпіти не могла горілки, — який сказав, що життя наслідує не мистецтво, а бездарне телебачення. А нашу операцію я вважаю завершеною. Пийте каву й повертаймося до Варшави. Нормально, літаком, а не як недолугі шпигуни, годі з мене цих дитячих витівок.

— Можна мені сказати? — Ліза елегантно підвелася, пригладжуючи сукню на стегнах. Задуманий приголомшливий ефект псували засохлі шмарклі, залишені на декольте ридаючим Боргом. — По-перше, кожен з присутніх тут має якусь таємницю. Я не вірю, що майор Ґмітрук розповів нам усе, що знає, про що його поінформували начальники і які вони йому видали накази на випадок непередбачених ситуацій. Кароль — арт-дилер, тож незалежно від його патріотичних спонукань і, гм-м, особистих мотивацій, напевно має свій сценарій подій, у якому не лише ваша Польща, але й він та його заможні клієнти отримують певну користь. Ти теж не говориш нам усього про своїх політичних можновладців, про їхні вказівки та дипломатичні ігри. Але це тільки я в усьому винна, лиха й підступна шведка, ти ще спитай, чи моя родина не співпрацювала з німцями під час війни…