Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
— Що-о-о-о-о-о? — пролунав могутній баритон — пролунав так гучно, ніби в залі вистрілив міномет середнього калібру.
І відразу запала перелякана тиша. Звідкілясь, наче з-під підлоги, зненацька з'явився магістр Діонізій Гібридон Вернигора. Одним стрибком він вистрибнув на верхнє обрамування екрана, його ноги там легко помістились.
— Вітаю присутніх у залі! — загув він. — Чи хто-небудь з вас має щось проти того, що я гном, магістр вісімнадцяти наукових дисциплін і що мене звати магістр Діонізій Гібридон Вернигора?
— Шановний колего, вщипніть мене! — попросив останній промовець передостаннього.
— А ви — мене, — попросив його передостанній.
— Ау-у-у-у-у! — заспівали обидва за якусь мить на два голоси.
Магістр аж скорчився від сміху.
— Коли ви закінчите, будь ласка, сповістіть мені. Листом з круглою печаткою.
І знову стало тихо.
— Вибачте, — несміливо обізвався один із директорів, що спочатку був замисленим, — пане магістре Діонізію Гібридоне Вернигоро… чи ви, як би це сказати… є, чи ввижаєтесь нам?
Тільки тепер знявся галас.
— Звичайно, його немає!
— Це якась витівка!
— Якийсь трюк!
— Дурний цирк!
— Скандал і нісенітниця!
— Нісенітниця і патякання!
— Патякання і безглуздя!
— Я апелюватиму до тресту!
— Я — до міністерства!
— Тихіше! — гримнуло, як з автомата.
Це так магістр Діонізій Гібридон Вернигора почав тимчасово керувати зустріччю.
— Хотів би я знати, — сказав він з уїдливою посмішкою, — хто і в якій справі апелюватиме до міністерства? Шановний громадянин віце-директор? Чи заступник заступника? Апелюватиме по телефону чи особисто? Вийде на пагорб Костюшка й почне гукати: «Громадянине мініст-ре-е-е-е-е! Громадянине-е-е-е-е! Міністре-е-е-е!» Зірвете собі голос — тільки й того. А фільтр димаря ваших підприємств далі отруюватиме людей і будівлі, бо працюватиме на вісімдесят шість відсотків, а це однаково, якби він зовсім не працював. У звіті міністрові додасте тих десять чи одинадцять дурних відсотків — і вже матимемо дев'яносто сім відсотків. Завжди щось матимемо. Власне кажучи, тому я й лазитиму по димарях і буду припасовувати кольорові фільтри. Ви матимете такі райдужні димарі, що хапатиметесь за боки від сміху.
— Люди, — мовив хтось із побожним здивуванням, — це не трюк, не хитрощі й не патякання. Це справді гномик! Робіть, що хочете! А я йду лікуватись. Уже йду, зараз, негайно!
— Вибачте, — сказав магістр, — але навіщо? Від мене вас ніхто не вилікує, а наша нарада ще не закінчилась. Тільки після неї ви можете піти до психіатра, який однак вам не повірить.
— Чи можна взагалі дізнатись, — спитав якийсь лисячий, улесливий голос, — кому потрібна вся оця наша сидяча ванна?
Підвівся Фуньо Прекрасний.
— Як автор програми, я сподівався: ви самі зрозумієте, наскільки шкідливе для нас те, що досі відбувалося над Краковом. І самі запропонуєте ряд добрих заходів на майбутнє. Ви смієтесь? На щастя, не всі. Хто-небудь із присутніх тут представників «Кольорових димарів», які отруюють долину Вісли й Краків, згоден із тим, щоб почати рішучу боротьбу з усіма отруйними райдугами?
Знову почались вигуки, кривляння, тупотіння ногами, точнісінько як у третьому класі першого квітня.
— Кому райдуга?
— Кому отруйні?
— А може, вам хочеться отруйних грибів?
— Наприклад, мухомора-соромітника!
— Знайшли собі гнома!
— Неподобство!
— Скандал!
Фуньо не міг більше стримуватись. Він почервонів як буряк. Але ми з Ганною вчасно стягли його за лікті в крісло. І хто ж тепер залишився на полі бою? Магістр мовчав. Зате з крісла ліворуч від мене підвелась Ганка й граціозно відгорнула волосся з чола. Не дивно, що запанувала тиша. До всього ще розігралась чудна сцена. Гном, тобто магістр Діонізій Гібридон Вернигора, який стояв на обрамуванні екрана, нахилився й щось зашепотів Ганці на вушко. Вона чарівно всміхнулась і тихо, але дуже виразно відрекомендувалась.
Потім відразу ж почала говорити.
На першому ж реченні хтось із четвертого ряду хрипким тенором перебив її:
— Я можу витерпіти кольорові димарі і те, що палає Вісла. Можу вдавати, що бачу гномика магістрика Гібридоника Вернигірку, але з ланками розмовляти не буду! Не буду — й годі!
Однак таке нахабство вийшло боком п'яненькому тенорові, який «не хотів розмовляти з жінками». Перш ніж Ганка встигла запитати: «А чому саме?» — в повітрі майнула тінь «магістрика Діонізійка», який стрибнув просто на ту п'яну голову. Та й тенорові сусіди виявились такими само жорстокими, як і магістр. Вони спільними зусиллями зіпхнули бідолаху на підлогу і спокійно та безжально тримали його під кріслом. А магістр так само спокійно та безжально сів йому на голову і ще глибше запхав під крісло.