Музей покинутих секретів

Якби ми з ним були іґуанами, то зараз являли б собою шикарну картинку для «Живої планети» на Discovery Channel, — як стоїмо навпроти себе, здибившись гнівно роздутими гребенями-клобуками й чекаючи, хто вдарить перший. Або кобрами — ті ще й розгойдуються в повітрі, перш ніж метнутись блискавичним ласо (правда, по моїй стороні ще й спокійний, як мудро мовчущий удав, Адька, що безумовно додає сили, але це лишімо за кадром):

— Нівроку. Дякую. А ваша?

Чи мені здалося, чи справді та друга іґуана здригнулась, присіла на лапи?

— Передавайте їй вітання, — веде-таки своєї — не зіб'єш, це теж одна з владних звичок — пускати повз вуха недогідливу тобі репліку так, мов її й не було. Скасовувати як нечинну. Тільки, блін, якщо мені до твоєї «матінки» зась, то що ти смієш мати до моєї?!

— Вітання від кого?..

— Бухалов, — нарешті розколюється й називає себе друга іґуана, і це звучить несподівано інтимно, наче в кабінеті у проктолога: клобук опадає, гребінь також, зношені порожні бурдюки круг очей, провислі бурці в'яленої шкіри над комірцем сорочки, — мужчина за полтинник, і то сильно «за», — печінкові плями на вилицях, проблеми зі шлунком, либонь і з простатою, кар'єра в основному відіграна, і явно неблискуче, в перспективі тільки пенсія і хронічний острах, щоб її, бува, не урізали, і чого, питається, на нього визвірятись?.. — Павло Іванович Бухалов, — продовжує звірятися майже сором'язливо, ніби нашіптує мені непристойність, отак-о причепився на вулиці до жінки й нашіптує їй півголосом непристойності, мінячись на виду, бідолашний, хворий чоловік, але це ж треба, справді, таке прізвище носити, ото наградив Господь і тато з мамою! Серйозне прізвище — щире, непідробне рязансько-тамбовське, з тих, що носять старі відставники, — як незабутній підполковник Доскін, який викладав у нас у школі історію з фізкультурою і про якого подейкували, наче Доскін він по жінці, а насправді, з дому, — Уйобишев. Так що Бухалов іще й нічого, буває гірше, — розуміється, якщо тільки Павло Іванович мене не розігрує, бо на якого-небудь злитого з рязанських боліт Бухалова (татарські вилиці, сірі очі, загальна водяниста бляклість…) він стільки ж подобає, скільки я на Усаму бен Ладена, фактура явно не та… Він що ж, сподівається почути, як мені приємно з ним познайомитися?..