![Празький цвинтар [без ілюстрацій] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/6/7/9/prazkij-cvintar-bez-ilyustracij-download.jpg)
Празький цвинтар [без ілюстрацій]
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-5749-5
- Переводчик: Ю. В. Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:
Усі були у захваті, адже тепер життя полегшувалося, вже вивчали прилади, які дозволяли говорити на відстані, а також машини, за допомогою яких можна писати механічно, не користуючись ручкою.
Чи ще залишаться авторські документи, які можна буде сфальшувати?
Люди раділи, дивлячись у вітрини парфумерних крамничок, де виставлялися дивовижні засоби на основі тонізуючого ефекту молочка латуку, відновники для волосся на основі хіни, крем маркізи Помпадур із соком банана, молочко з какао, рисова пудра з пармськими фіалками — і всі ці винаходи з'явилися задля того, щоб зробити привабливішими найхтивіших жінок, а тепер усім цим могли користатися й модистки, вже готові перетворитися на утриманок, адже у багатьох ательє тепер стояли машини, які шили замість них.
Єдиною справді цікавою річчю, яку винайшли за тих часів, була порцелянова штукенція, яка дозволяла випорожнятися сидячи.
Утім, навіть я усвідомлював, що це видиме пожвавлення ознаменовувало кінець імперії. На Всесвітній виставці Альфред Крупп[213] продемонстрував п'ятдесятитонну гармату небачених розмірів, яка заряджалася з розрахунку сто фунтів пороху на одне ядро. Наполеон так захопився зброєю, що нагородив Круппа орденом Почесного легіону, та коли чоловік показав імператорові перелік своїх збройних винаходів, які він уже був готовий продати будь-якій європейській країні, вищі французькі командувачі, в яких були свої фаворити серед судновласників, переконали імператора відмовитись від пропозиції купити винаходи. А от король Пруссії, вочевидь, придбав.
Однак Наполеон уже не міг міркувати, як раніше: через каміння у нирках імператор був не в змозі їсти та спати, не кажучи вже про їзду верхи. Він вірив консерваторам та своїй дружині, які були переконані, що французька армія досі була кращою в світі, хоча (це виявилося пізніше) вона нараховувала лише щонайбільше сто тисяч проти вчетверо більшого прусського війська. А Штьєбер уже слав до Берліна рапорти, у яких писав про chassepots[214], що їх французи вважали останнім зойком техніки серед зброї, які насправді вже годилися хіба що для музейних експонатів. Більш того, тріумфував Штьєбер, французи не мають розвідувальної служби, яка могла б зрівнятися з їхньою.
Втім, повернімося до фактів. Я зустрів Лаґранжа у домовленому місці.
— Капітане Симоніні, — мовив він без усіляких світських люб'язнощів, — що ви знаєте про абата Далла Пікколу?
— Нічого. А що таке?
— Він зник саме тоді, коли виконував невеличке наше завдання. Як на мене, ви останній, хто з ним бачився: ви хотіли з ним побалакати, й я направив його до вас. А що далі?
— Далі я передав йому ту ж саму доповідь, яку я давав росіянам, аби він показав її у певних церковних колах.
— Симоніні, місяць тому я одержав записку від абата, в якій він казав щось на кшталт: «Мушу якнайшвидше з вами зустрітися, маю розказати вам дещо цікаве про вашого Симоніні». Зважаючи на тон повідомлення, хвалити вас у своїй розповіді він не збирався. Отже, що сталося між вами та абатом?
— Я гадки не маю, що він хотів вам розповісти. Можливо, він вважав свавіллям з мого боку пропонувати йому документ, який (як він гадав) я виготовив для вас. Вочевидь, він був не в курсі наших домовленостей. Мені він нічого не сказав. І я більше його не бачив, хоч мені теж цікаво, що зрештою сталося з моєю доповіддю.
Лаґранж кілька хвилин пильно на мене дивився, а потім, сказавши «ми про це ще поговоримо», пішов геть.
Не було про що ще говорити. З тієї миті Лаґранж мені з душі не злазив, та, якби мав якісь більш конкретні підозри, навіть попри те, що я закрив рота абату, мене б усе одно спіткав знаменитий удар кинджалом у спину.
Тому я вжив деяких запобіжних заходів. Звернувшись до зброяра на рю де Лапп, я попросив у нього палицю-меч. У нього була одна, але дуже поганої якості. Тоді я згадав, що просто на моєму улюбленому Passage Jouffroy я бачив такий у вітрині крамнички торгівця ціпками. Там я знайшов справжнє диво: з ручкою у вигляді змії зі слонової кістки та палицею з червоного дерева, неймовірно елегантна річ — і міцна. Одначе ручка на тому ціпкові не для того, щоб на неї спиратися, якщо у вас часом болить нога, позаяк хоч вона трошки нахилена, та радше розташована вертикально, ніж горизонтально. Проте вона чудово годилася, якщо треба використати ціпок як шпагу.
213
Альфред Крупп (1812–1887) — німецький промисловець та винахідник, найбільший постачальник зброї свого часу, за що йому дали прізвисько Гарматний король.
214
Гвинтівки (фр.).