Сім стихій
- Автор: Щербаков Владимир Иванович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: Млолдь
- Переводчик: Анатолій Таран
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Сім стихій». Краткое содержание книги:
До складу роману увійшли також оповідання «Загадкова жінка» та повість «Берег Сонця», які раніше публікувалися окремо.
Що зі мною? Занадто схвильований? Такий день… просто день такий.
Черговий доповів про мене Телегіну. Телегін — це машина, яку винайшов Ольмін. Точніше, десь знайшов. Машина майже невмолимо точна, як інтегральне рівняння. Жартома казали, що Ольмін ніколи не буває вдоволений собою, за винятком хіба що тих небагатьох випадків, коли доручає справу Телегіну. Той завжди діє в дусі Ольміна. І це в нього виходить нібито краще, ніж у самого шефа.
Телегін вийшов на зв’язок. Запитав, які в мене наміри. Я відповів загальними фразами, запитав про Каріна. Що там відбувається?..
На мої запитання Телегін відповідав коротко, кілька скупих, скоромовкою мовлених фраз, нічого не прояснювали. Я сушив собі голову: що він збирається робити? І взагалі як справи на третій ділянці? Настав час, коли я почав сумніватися в Телегіні: а раптом він і сам уявляє становище не досить чітко?
Я вирішив на свій страх і ризик: туди, швидше…
Вода була спокійна, прозора. За кілометр від берега ще ніщо не наштовхувало на думку про катастрофу. Я вів машину над самим дном. Лише сірий пісок без рослинності, купи каміння та сліди підводних бульдозерів нагадували про те, що кілька місяців тому тут прокладали тунель. Далі, я знав, склепіння його переходило у велетенський підводний зал, де стрічки охолоджувача віддавали тепло. З цього залу чи камери, як його називали, розігріта вода йшла по іншому тунелю в океан.
На її шляху були шлюзи, контрольні стулки, вимірювачі, сигналізатори: все це для того, щоб стежити за температурою кожного кубометра, за коливаннями на соті частки градуса. Артерія несла потік рівнозначний великій річці. Тунель надійно ізолював його від океану — до пори до часу, звичайно.
Поступово розширюючись, артерія перетворювалася на підводний канал, такий широкий, що швидкість води уповільнювалася. Звідси починалася повільна течія. Якби тепло переносилося постійно відкритим струменем — не уникнути б розмиву грунту. Окрім того, утворилася б мертва зона, шторми й природні течії виносили б нагріту воду без контролю у будь-якому напрямку, і це порушило б природні умови в усьому районі.
Такий був проект. Поки що тунелі були порожні. У залі встановлювали апаратуру охолоджувача. Під морським дном повільно рухався водяний кріт. За ним інша машина — морський змій — тягнула низькотемпературний трубопровід. Вони майже досягнули мети, коли вода прорвалася до залу теплообмінників. Припускали, що легкий підземний поштовх призвів до резонансу конструкції. Два монтажних кільця, кожне діаметром у добру сотню метрів, розійшлися на якихось три-чотири міліметри. У цей зазор тиск увігнав пружне широке лезо щільної солоної води. Удар припав на основу конструкції, й одне з кілець почало втрачати стійкість. Грунт розмило, і в проран утягувалися нові й нові маси води.
Ось і все, про що я дізнався, поки ель ніс мене вперед, туди, де загін морських черепах безпомічно кружляв над спорудою. На моєму екрані було видно, як механічні тварини торкалися лапами дна, спливали, несли в лапах якісь видовжені предмети, падали каменем униз і спливали знову й кружеляли без мети. Ось уже чверть години одне й те ж: незворушний спокійний рух черепах, незграбні курбети, марна метушня.
Я не міг збагнути, що ж там відбувається. Побачив водолаза, він мовби диригував цими безликими створіннями. Потім водолаз зник, і на підводний пагорб виповз бульдозер, покрутився і пропав з кадру. Сіра півсутінь. Заблуканий промінь прожектора. Тіні черепах. Тиша. Тривога.
Дно поступово опускалося. Піді мною був шельф. Ель ішов так низько над грунтом, що за ним піднімалася хмарка каламуті. Наполохано сахалися риби. Один раз я потрапив просто у кальмарів. Вони давали мені дорогу знехотя, зайняті якимись своїми справами.
Мене засікли з берега. На екрані я побачив втомлене, зле обличчя Телегіна. Я не одразу впізнав його.
— Повертайтеся! — наказав він. — Ви ввійшли в небезпечну зону.
— Знаю, — м’яко сказав я і вимкнув екран.
Я не хотів, щоб пояснення, яке затягнеться, відволікало його від діла. А повернутися не міг. За кілька хвилин я вивів ель до черепахового стада.
Поблизу все виглядало не так, як на екрані. Море навколо мого еля кипіло. З дна вихоплювалися велетенські бульбашки, це було схоже на виверження. Черепахи підстрибували над вируючим дном. Одна з них зачепилася за ель, і я почув глухе скрипіння її лапи, що бгала обшивку. Я відійшов убік, в ель просочилася вода. Потім за панеллю управління я побачив прозорий тремтливий потічок, він прилипав до стіни й збігав під ноги. Почувся клекіт. «Як у казані, — подумав я. — Де ж це Карін?»