Посланець

— Склад?

— Близько тисячі чоловік, що розподілені на штабних працівників, тюремників та дві оперативні ейнзацкоманди[58], при кожній — загін з душогубками. Триста п'ятдесят службовців СС, сто п'ятдесят шоферів і механіків, сто співробітників гестапо, близько сотні — допоміжна поліція, сто п'ятдесят — поліція «порядку», сорок п'ять — карний розшук, тридцять — служба безпеки. Уся душогубна «праця» випливає ще з наказу покійного Гейдріха: «Найближчою метою всієї оперативної роботи є політичне, тобто поліційне, умиротворення місцевих, що тільки-но окуповані. Кінцевою метою є економічне умиротворення». Вбивають, Адольфе, і грабують… Я вже напам'ять завчила цей наказ, бо вони весь час про нього торочать, а потім — вбивають і грабують…

— Майєр — теж?

— Не брав участі в жодній каральній акції.

— Він справді цікава людина… Чого ж він хоче конкретно?

— Здається, щосили прагне витягти мене з есесівського багна…

Про вовка помовка, а він і тут: до столика повернувся Віллі Майєр. Але не один. З ним були Штюбе, Кеслер і ще якийсь товстуватий, невеликий на зріст, з малиновим, як дзвін, обличчям, майор.

— Вибачте, фрейлейн, — звернувся до Крістіни Майєр, — ваша краса небезпечна, як вогонь, на погибель до якого злітаються метелики. Але нічого: служба безпеки в моїй особі збереже крильця наших друзів неушкодженими. Наш любий черевань Кеслер задовольниться наїдками і найпримітивнішим шнапсом — шампанське не пасує до його улюблених сосисок з тушкованою капустою. Наш друг майор Штюбе вишукано млітиме, розчулений власними компліментами. А наш міднолиций ас з Люфтваффе майор Густав Готтфрід з усього цього щиро реготатиме і питиме все, що трапить під руку. Навіть з вашого келиха, фрейлейн.

Густав Готтфрід дійсно зареготав, з подивом дивлячись на бокал, що ніби з нічого виник у нього в руці.

— О, це справді ваш бокал, чарівна фрейлейн? — захлинався від радісного сміху він. — Ні, я таки викінчений нечема! А може, речі живуть власним життям, а надто — келихи, які самі — буквально самі! — стрибають мені до рук? Що ви скажете на це, фрейлейн?

— Скажу, що з вами, очевидячки, не знудьгуєшся, пане майор.

— Ох, ваша правда! А тому женіть мене краще од вашого столу одразу…

— Пане Готтфрід, — вклинцювався в розмову Шеєр, — якщо йдеться лише про напої…

— Тільки про випивошну метафізику, запевняю вас.

— Тоді про що мова? Напоїв стане!

— А ви хто, нащадок мільйонерів?

— Принаймні збираюся збити на цій війні достаток. А якщо поверне на мільйон, то хіба я подібний на ідіота, що відмовляється?

Майор знову радісно зареготав:

— Ні, гауптмане, ви не подібні на ідіота, а от на психа, якого недолікували і випустили… Ну, хто підпускає отаких вовків, — мідно-веселий Густав повів рукою, — до чарівної овечки? З'їдять! Залишать тільки ріжки та ніжки… Хіба ні! Ніжок нізащо не залишать, самі вам ріжки…