Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
«Павук» доправив Равана до великого порожнього приміщення. Тут не було ніяких меблів, гладенькі зелені стіни випромінювали мертвотне світло, яке не створювало тіні.
Спеленутий кріслом, технік довго сидів, намагаючись дихати носом. Від затискача накопичувалася слина, переповнювала рот і по підборіддю стікала на комір куртки. Невдовзі комір просяк слиною, й це страшенно дратувало Равана.
Потім до кімнати увійшли люди, яких він бачив уперше. Вони зробили технікові кілька ін'єкцій, витягли з каналів його зубів капсулу і сенсори. Вони діяли швидко і брутально. Зовсім не так, як працюють роботи-стоматологи у медичному центрі. Вперше в житті Раван відчув зубний біль. Потім прибулі просканували його тіло й видалили з нього медичні імплантани і мікроглобули резервуючої системи. Ця процедура виявилася ще болючішою. Технік кричав і плакав, але ніхто не звертав уваги на його страждання. Рани нашвидкуруч заліпили шматками пластиру-реґенератора.
Потім один із прибульців спитав:
— Раване, ви мене чуєте?
— Так, — прошепотів технік; зуби і отвори в тілі боліли все відчутніше. На пластир не потурбувалися нанести знеболюючих препаратів.
«Це ж жорстоко, — подумав Раван. — Це ж найсправжнісінькі тортури».
— Ви можете відповідати на наші запитання?
— Так, — схлипнув затриманий.
— Тим фактом, що ви брали участь у спробі здійснення терористичного акту, ви, Раване Патале, з цього часу автоматично позбавлені імперського громадянства і повинні відповідати на мої запитання: «Так, пане», або «Ні, пане». Повідомляю вам також, що зараз ви перебуваєте під контролем високоточного детектора брехні. Якщо ви, Раване Патале, ризикнете брехати нам або будете не до кінця відвертим, ми про це негайно дізнаємось. Тоді ми застосуємо спеціальні засоби, які завдаватимуть вам значні тілесні страждання. Таке право надає нам імперський закон від шостого десембрія триста шістдесят другого року. Ви розумієте, про що я веду мову?
— Так, пане.
— Скажіть «розумію».
— Розумію, пане.
— Тоді, Раване Патале, я ставлю вам перше запитання. Хто саме і коли дав вам завдання пронести до заводського комплексу спори ксеноморфів?
— Дора… імперська громадянка Віргой, — технік ковтнув кислу слину. — Дора Спірі Віргой… пане. Три тижні тому. Майже три тижні тому.
— Хто вона?
— Вона, пане, альфійка. Корінна альфійка з пристойної родини. Її батько викладає в Університеті, а старший брат…
— Де вона працює?
— У компанії «Омікрон Позітрал».
— Ким?
— Керує рекламним відділом, пане.
Один із тих, хто проводив допит, на мить завмер, прислухаючись до повідомлення, що прийшло на його внутрішній комунікатор. Другий перехопив його погляд, кивнув і спитав Равана:
— Звідки ви її знаєте?
— Я теж раніше працював у цій компанії, пане. Дора була моєю подругою.
— Коханкою?
— Так, пане. Коханкою.
— Ви жили разом?
— Так, пане.
— Як довго?
— Близько року.
— Це вона дала вам пасту і мікроконтейнер?
— Вона.
— А інструктувала вас щодо застосування цих терористичних засобів теж вона?
— Так, пане.
— Громадянка Дора Віргой?
— Дора. Вона.
— Кого ще з терористів ви знаєте особисто?
— Нікого, пане. Тільки Дору. Я спілкувався лише з нею, з Дорою.
— Ви брешете.
— Ні! — скрикнув технік. — Я правду кажу! Я нікого не знаю, нікого!
Співробітник служби безпеки кинув оком на монітор детектора брехні. Там світилися зелені колонки індексів. Раван казав щиру правду.
— Віргой обіцяла вам гроші?
— Так, пане.
— Скільки?
— Десять мільйонів імперських фунтів.
— Вона дала вам аванс?
— Так.
— Скільки?
— Три мільйони.
— У якій формі?
— Стандартним кредитним чіпом на монокулярному кристалі.
— І де тепер цей чіп?
— У банку, пане.
— У якому?
— «Брати Мансуріді», пане. У моєму особистому сейфі.
— Номер сейфу?
Раван назвав номер банківської комірки.
— Вам, колишній громадянине Раване Патале, — з похмурою урочистістю промовив старший дізнавач, — висунуто офіційне звинувачення за статтею шістдесят п'ятою та, солідарно, за сімнадцятим пунктом сто шостої статті Особливого Переліку Імперського кримінального кодексу. Вас, Раване Патале, звинувачено у спробі здійснення масштабного терористичного акту на державному об'єкті з обмеженим допуском, а також у державній зраді. Ви визнаєте себе винним?