Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
— Вона торгувала з Імперією.
— Торгувала зі світами, які формально входили до складу Імперії. Від імперської адміністрації у ті роки залишились жалюгідні острівці переляканого чиновництва. Колонії в роки Смути самі організовували торгівлю і спілкування одна з одною. І непогано давали собі раду.
— Ось лише кількість людей у Галактиці в ті «щасливі» роки скоротилась удвічі. А на Марсі та Сагунті майже всі загинули. Чи не завелика ціна такої «свободи»?
— У світах Федерації нічого подібного не відбувалося.
— Припустимо. Але Федерація врешті-решт програла.
— Випадковість. Помилки історії волають про виправлення.
— І ти готова розпочати?
— Цілком.
— Ти настільки могутня?
— Це мої вороги слабкі. Система з'їдає сама себе.
— Тоді варто лише почекати — і…
— Ні, я не чекатиму. Тератронні бомби в руках маніяків, мізки яких запалені ідеєю всевладдя.
— Тебе навчили переконувати. Я оцінив, Шермо.
— Просто я насправді вірю в те, про що кажу.
— А мене навчили не довіряти фанатикам.
— Знайома пісня… Одного разу на Бальсані мене вкусила тамтешня отруйна псевдопода. Ось сюди, — Шерма розщеплює широкий браслет на руці й показує археологові схований під ним ледь помітний шрамик у вигляді літери «т». — У мене почався прогресуючий парез. Тип токсину не визначили, стандартні антидоти не допомагали. Ніхто не вірив, що я виживу. Але серед тамтешніх лікарів, на моє щастя, був один фанатик альтернативної медицини. Безбашенний такий дядько, впертий, як сельвійська рогата мантикора. Він ризикнув дати мені експериментальну протиотруту, синтезовану ним на основі соку надзвичайно рідкісної бальсанійської рослини. Його, зрозуміло, перед тим попередили про професійну й кримінальну відповідальність за несанкціоновані методи лікування і таке інше. Але, як я казала, він був фанатиком. І лише завдяки його фанатизмові залишилась жити.
— Красива історія.
— Повчальна. Я про те, Алексе, що фанатикам іноді варто довіряти. Тоді, коли всі ще сумніваються і тягнуть час, фанатики діють. У нас уже немає часу для сумнівів. Людство вражене гангреною і швидко йде назустріч загибелі.
— Чим я можу допомогти хворому людству?
— Ми повинні оволодіти знаннями Повзучих.
— Яким чином?
— Ми полетимо на Фаренго. Там незруйновані осередки древньої цивілізації.
— «Тінь попередника», — згадує Вольск рядок із вірша Шерми. — Але ж ці «осередки», напевне, добре захищені. Навіть не напевне, а точно. Ваші люди вже розшифрували дані з «Уриїла»?
— Частково. Але насправді в тих даних немає нічого цікавого, Алексе. Ми вважаємо, що загибель «Уриїлу» таки була випадковістю.
— Ось воно як…
— Ти здивований?
— Не так, щоби сильно.
— Міфи про те, що кожний, хто доторкнеться до таємниці Фаренго, приречений, навмисно поширювалися Знаючими. Їм вигідна монополія на інформацію. Преподобні сестрички навчилися заробляти на вибірковому замовчуванні важливих фактів.
— А якщо я відмовлюся?
— Це буде неправильно… А чому ти закриваєш очі, Алексе?
— Ти така вродлива, що у мене від твоєї вроди аж очі болять, — Вольск знову дивиться на темношкіру богиню.
— Мій творець втілив у мені генетичну досконалість найкрасивіших жінок чотирьох світів і кількох епох.
— Смерть від скромності тобі не загрожує, — Вольск раптом виявляє, що кокон більше не тримає його. Його плоть відчуває простір і напружується назустріч богині.
— Якщо я замовкну, то почне промовляти моє тіло, — посміхається богиня, і в її очах спалахує небезпечне темне полум'я. — Спочатку моє тіло промовлятиме ледь чутно, майже шепотітиме. Потім голосніше, а потім почне кричати. Твої правильні бажання, Алексе, вже чують цей голос, вже прислухаються до нього. Дріж у твоєму тілі — свідок наближення істини. І моє тіло виправдає цього свідка. Воно вміє виправдовувати й переконувати так, як ніколи не зможуть виправдати й переконати слова. Мова тіла проста, але з її допомогою можна виводити на поле ясності найхитріші з речей нашого віку.
— Ти знову проголошуєш складні словоформи. Немов поет.
— Я поет, Алексе. Без усяких там «немов».
Шерма одним порухом, одночасно капризним, викличним і різким, вивільняється з тканини на стегнах…
Завод, що виробляє тератронну зброю,
1-ий Імперський Арсенал,