Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Після невеликого відпочинку на суходолі Пантагрюель сказав:
— Хлопці! Город звідси недалечко. Але, перш ніж іти далі, порадьмося, як нам бути, ми ж не атенці, аби спершу діяти, а потім раду радити. Чи згодні ви жити й померти зі мною?
— Так, пане (сказали всі), будьте у нас певні, як у своїх власних пальцях.
— Тоді (сказав він) зостається лише одне, що мене бентежить і непутить: я не знаю ні розташування, ні чисельносте ворогів, що облягли місто. А знаття — це більша певність. От і подумаймо разом, як би все з'ясувати.
Усі йому відповіли устами одними:
— Пошліть нас на звіди, а самі чекайте тут. Сьогодні ж ми вам доставимо точні дані.
— Я (сказав Пантагрюель) проберусь до їхнього табору, поминувши варту і чати, та ще погуляю і подрочуся з ними, так що вони мене й не познають, огляну артилерію, шатра усіх капітанів, пущу ману комбраттям, і ніхто не здогадається, що я за один. Диявол, і той мене не розкусить, бо я коліна Зопирового.
— Я (сказав Епістемон) знаю всі стратегії та пруеси старочасних одчаюг отаманів і ватажків, усі хитрощі й тонкощі військової науки. Я піду до ворогів і, як вони мене навіть викриють і піймають, я здолаю викрутитися, та ще й розповім про вас усе, що прибандюриться, і вони повірять мені, бо я коліна Силонового.
— Я (сказав Евстен) перелізу через їхні шанці, попри сторожу й охорону, я пройдусь по їхніх черевах і поперебиваю руки-ноги, хай вони і з чорта дужі, бо я коліна Геркулесового.
— Я (сказав Карпалим) пролізу туди, куди лише птахи залітають. Тілом я такий легесенький, що перешелесну через траншеї і пройду увесь їхній стан; не боюсь я ні списа, ні стріли, ні румака, хай навіть це пегас Персея чи Паколе, я втечу від них цілий і здоровий. Під моєю стопою не примнеться на лужку і на полі ні билинка, ні колосочок, бо я амазонки Камілли коліна.
Розділ XXV
Як Панурґ, Карпалим, Евстен та Епістемон, комбраття Пантаґрюелеві, от уже проворяки, поклали трупом шістсот шістдесят лицарів
Не встиг Карпалим це виректи, аж глядь — скачуть учвал шістсот шістдесят лицарів, а спали вони на своїх легких коників, аби довідатись, чиє ж то судно прибилось до гавані, й поспішали при нагоді голіруч захопити прибульців.
Тут Пантагрюель сказав:
— Хлопці, ховайтесь на кораблі. Бачите, підходить загін наших ворогів, але я повбиваю їх, як бидло, навіть якби їх було і вдесятеро більше. А ви тим часом ховайтесь і приємно проведіть своє дозвілля.
Панурґ на це й обізветься:
— Ні, сеньйоре, так не гоже. Навпаки: ідіть на судно ви, та ще й інших із собою візьміть, а я сам-один їх знешкоджу, тільки не баріться. Гайда, гайда!
Решта підхопили:
— Сеньйоре, він має рацію. Сховайтесь, а ми дамо підсобки Панурґові. І ви побачите, які ми зухи.
І Пантагрюель відповів:
— Гаразд, хай буде так, але як супостат притисне, я вас вирятую.
Тоді Панурґ зняв із ковчега дві грубі кодоли і прив'язав їх до чардачного барана, кинув кінці на землю, а з кінців зробив два зашморги, один більший, другий, усередині першого, менший.
– Ідіть на судно, — сказав він Епістемонові, — і на мій знак крутіть хутчій баран і тягніть до себе дві кодоли.
Потім звернувся до Евстена і Карпалима:
— А ви, хлопці, стійте тут, зустрінете супостата на місці, підкоритесь йому і вдасте, ніби здаєтесь. Тільки не ступіть у канатні зашморги, тримайтесь чимдалі.
Недовго думаючи, він збігав на судно і, прихопивши пасмо соломи та барильце з гарматним порохом, насипав пороху в канатні зашморги, а сам із ґнотом у руці став біля них.
Лицарі доскакали галопом, перша лава опинилась перед судном, але в березі було слизько, і сорок чотири верхівці зі своїми коньми грьопнули на землю. Наїхали інші вершники, гадаючи, ніби їм чинять опір. Аж це обізветься до них Панурґ:
— Мостиві панове! Ви, мабуть, потовклися. Даруйте вже, але то не наша провина, винна тут слизота морської води, такої, самі здорові знаєте, оліїстої. Ми здаємося на ласку переможців.
Це підтвердили і його два комбрати та Епістемон, що стояли на чардаку.
Тим часом Панурґ відійшов і, бачачи, що вершники всередині канатних зашморгів, а його товариші відступили перед натовпом цікавих побачити ковчег і команду, зненацька гукнув Епістемонові:
— Тягни! Тягни!
Епістемон закрутив барана, і обидві кодоли обмотались круг коней і легко перекинули їх заодно з верхівцями; верхівці повихоплювали мечі й збиралися рубати чалки, проте Панурґ підпалив ґнотом порох, і всі опинились, мов окаянні душі, у вогненному кільці. Ніхто не врятувався, ні люди, ні коні, хіба що один лицар вирвався на арабському румаку. Одначе Карпалим цього не проочив і кинувся навздогін зі своєю звичною прудкістю й легкістю і вже через сто ступнів наздогнав, скочив у забедри, обхопив ззаду вершника і погнав коня до судна.