Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
Худорлявий чоловічок ніби аж виструнчився. «Шкода, що Елла не чує слів цього огрядного чоловіка! — подумав він. — Може, тоді більше б шанувала мене». Забувши про скатертину, він підвівся.
— Заждіть мене трохи, товариші. Я мерщій одягнуся, прошу вас.
Десь через півгодини вони вже сиділи в конторці Іштвана Чордаша, переглядаючи в журналі записи за дев'ятнадцяте число. Шалго лише головою похитав, побачивши, з якою скрупульозністю вів Чордаш свій облік. А коли той витяг із жовтої шафи швидкозшивач і знайшов у ньому наряд і схему за номером А-69/19, Шалго вже й не дивувався.
— Ну от, прошу вас, на цій схемі знайдемо все, що нам потрібно, — гордовито проказав чоловічок і, випроставшись, паче полководець, тицьнув пальцем у карту. «Мабуть, лише Наполеон з такою гідністю стояв серед своїх генералів, — подумав Шалго, — коли знайомив їх з наступною бойовою операцією». — Оці червоні кружечки, прошу вас, — то місця, де на ніч було виставлено червоні сигнальні ліхтарі. — Він підвів голову і помітив у руці лейтенанта пачку сигарет. — Можете палити, прошу вас. Як виняток. — Почекавши, доки Фелмері запалить, він продовжував пояснювати значення кольорових поміток на схемі. — Як бачите, дев'ятнадцятого мої люди працювали в п'яти місцях. Оця дата означає початок, а ця — закінчення робіт, прошу вас.
— Чудово, — вигукнув Фелмері. — Давно не мав задоволення бачити таку акуратність. У мене виникає підозра, що ви, товаришу Чордаш, заочно закінчили військову академію.
— Ні, академії я не кінчав, прошу вас. Навіть солдатом не був ніколи. Просто люблю мислити і шаную порядок.
Шалго тим часом знайшов на схемі лікарню, біля якої червоніли два кружечки.
— Пробачте, товаришу головний інженер…
— На жаль, я не головний інженер, — скромно відповів Чордаш. — І не тому, що не міг ним стати, а, прошу вас…
— Це не має значення, — перебив його Шалго. — У моїх очах ви головний інженер. Ви, мабуть, знаєте Фюред як свої п'ять пальців.
— Гарненька була б справа, прошу вас, якби я не знав його! Ось, будь ласка, візьміть, — подав він Фелмерові попільницю і знову повернувся до Шалго. — Тут я народився, закінчив школу, а з тисяча дев'ятсот сорок п'ятого знаходжусь на службі в державній установі. Небагато людей можуть таким похвалитися. Мені відомий тут не лише кожний будинок, а й кожен мешканець.
— Тоді, певно, вам неважко сказати, на якій вулиці оці два ліхтарі? — Шалго показав на червоні кружечки поблизу лікарні.
— Звичайно, прошу вас. Ось цей — на вулиці Мальви, а той, прошу вас, на вулиці Балваньош. Оця жовта позначка свідчить про те, що по вулиці Мальви міняли водопровідні труби, а на вулиці Балваньош ремонтують бруківку. Цю роботу, прошу вас, буде закінчено через три дні.
— Отже, сигнальні ліхтарі й зараз там? — поцікавився Шалго.
— Звичайно.
— А яка з цих вулиць має схил? — запитав Фелмері.
— Обидві. Вулиця Мальви, прошу вас, з одностороннім рухом. Тобто машини ідуть по ній тільки вниз. А вулиця Балваньош, якщо виїхати на неї з правого боку, веде на підйом, а якщо зліва — на спуск. Ось так, прошу вас.
Шалго неквапливо запалив сигару, не зводячи очей зі схеми. Фелмері, ніби прочитавши його думки, запитав у Чордаша:
— А якщо їхати з боку Шіофока по вулиці Балваньош, то вона іде вгору чи вниз?
— Вгору.
Лейтенант перезирнувся з Шалго.
— Ну що ж, ходімо, — сказав лейтенант.
Старий ствердно кивнув головою.
— Запиши назви інших вулиць, — сказав він.
Чордаш продиктував Фелмері вулиці та номери будинків, де вночі дев'ятнадцятого було виставлено сигнальні ліхтарі.
— Ми підвеземо вас додому, — запропонував йому Шалго.
— Та ні, дякую. Коли вже я тут, треба дещо впорядкувати, та й приміщення провітрити. Не люблю цей дим, прошу вас…
— Вибачте нас, — промовив Шалго, — але я ще хотів вас дещо спитати.
— Будь ласка, — відповів Чордаш, акуратно зав'язуючи папку і спритно наводячи на столі солдатський порядок.
— Ви знаєте професора Мате Таборі? Того, що має дачу в Балатонемеді?
— Це той, що катається на яхті? Звичайно знаю. Правда, не особисто, але чув про нього і бачив не раз. Відомий чоловік.
— А його сестру знаєте?
— Оту дивачку, художницю? — І він якось дивно всміхнувся. — Так, тож знаю. Та її всі знають.