Володар драконів

— То ви передумали їх перекидати! — полегшено зітхнув Кремінна борода, який вже вчепився було за ріг господаря. — Дуже розумне рішення, ваше золоте сіятельство! Надзвичайно розумне! Від цього були б самі неприємності, — тут він зауважив, що Кропивник знову змінює напрям. — А куди ж ми тепер? — запитав він, роздратовано смикаючи бороду. — Я гадав, ми попливемо назад, ваше золоте сіятельство! Назад до того місця, де ви втратили слід.

— Ні, туди нам вже не треба! — відповів Кропивник і знову поплив вгору річкою так швидко, наче зустрічна течія анітрохи йому не заважала. — Гарний мисливець покладається на чуття, а моє чуття підказує, що я знайду срібного дракона, слідуючи за худим чоловіком. Ясно?

— Ні, — невдоволено сказав Кремінна борода і чхнув тричі підряд.

— Неважливо! — рикнув Кропивник. — Ви, гноми, — землерийки, а не мисливці. Ти, напевно, навіть мокрицю зловити не здатний. Мовчи і дивися, щоб тебе не змило у мене з голови. Ти мені можеш ще стати в нагоді, — і він поплив за човном із людьми у ніч, яка вже западала довкола.

— Але я справді його бачила! — говорила Гіневер батькові, який все ще стояв біля борту й дивився на гори.

— У вируючій воді багато чого можна побачити, люба, — Барнабас Візенгрунд подивився на неї з усмішкою. — Особливо у цій священній річці.

— Але він був точнісінько такий, як ти розповідав! — вигукнула Гіневер. — Луска у нього золота, а очі огидного червоного кольору!

Барнабас Візенгрунд зітхнув:

— Це лише доводить, що твоя мати була права. Я справді дуже багато розповідав тобі про це жахливе чудовисько.

— Дурниці! — крикнула Гіневер. — Ти мені про все багато розповідав, і невже я бачу всюди фей, велетнів або гадюк?

Барнабас Візенгрунд уважно подивився на неї.

— Чого нема, того нема, — визнав він.

Над сніговими вершинами гір запалилися зірки. Стало холодно. Професор щільніше закутав хусткою шию дочки і серйозно подивився їй в очі:

— Розкажи мені ще раз, що ти бачила.

— Він визирав із води, — сказала Гіневер. — Біля самого берега. Очі в нього палали, як вогняні кулі, а на голові… — вона піднесла руки над головою, — на голові у нього два огидні роги, і на одному з них висів гном! Наскрізь промоклий гном!

Її батько важко перевів дух:

— І ти все це встигла розглянути?

Гіневер із гордістю сказала:

— Ви ж вчили мене дивитися уважно!

Барнабас Візенгрунд кивнув:

— Так, і ти була гарною ученицею. Фей в нашому садку ти завжди помічала першою, — він задумливо подивився вниз за течією. — У такому разі слід вважати, — сказав він, — що Кропивника не замело піском пустелі. Признатися, малоприємна новина. Ми повинні повідомити її Лунгу. Щойно зустрінемо його біля монастиря.

— Як ти гадаєш, він пливе за нами?

— Хто саме?

— Кропивник.

— За нами? — Батько перелякано подивився на неї. — Ну, сподіваюся, що все-таки ні.