Пітер Пен
- Автор: Барри Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-19-7
- Переводчик: Наталья Трохим
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Пітер Пен». Краткое содержание книги:
ISBN 978-966-2909-19-7
Українське видання © Видавництво Старого Лева, 2007
Серія “Дивовижні світи” © Видавництво Старого Лева, 2007
Обкладинка, ілюстрації, оформлення серії © Олена Левська, 2007
Ще за мить після появи феї вікно знову прочинилося від подуву маленьких зірочок, і в кімнаті приземлився Пітер. Півдороги він ніс Дзеньку на руках, і на нього натрусилося трохи чарівного пилу.
— Дзенько, — тихо покликав він, коли пересвідчився, що діти поснули, — Дзенько, ти де?
А вона тим часом залетіла в глечик, і їй там дуже сподобалось — вона ж іще ніколи в житті не бувала в глечику.
— Ой, та вилазь уже звідти і скажи мені: ти довідалась, куди вони запроторили мою тінь?
У відповідь пролунав найніжніший передзвін золотих дзвіночків. Це була мова фей, яку звичайні діти ніколи не можуть почути. Але якби ви все-таки колись почули її, то одразу впізнали б.
Дзенька сказала, що тінь лежить у величезній коробці. Пітер зрозумів, що величезна коробка — це комод, і кинувся до нього. Обома руками він повисував шухляди і повисипав усе, що в них було, на підлогу — так королі кидають милостиню в юрбу. Дуже скоро він відшукав свою тінь і на радощах зовсім забув, що Дзенька лишилася в шухляді — тепер уже зачиненій.
Якщо він взагалі коли-небудь замислювався над цим — а я в цьому дуже сумніваюся, — то, мабуть, уявляв, що досить тільки їм з тінню опинитися поряд, і вони відразу зіллються докупи, як дві краплі води. Але цього не сталося, і Пітер зовсім розгубився. Він взяв у ванні мило, намилив тінь і спробував приліпити до себе — але все було марно. Пітера кинуло в дрож, він сів на підлогу і заплакав.
Його плач розбудив Венді, і вона піднялася в ліжечку. Вона зовсім не злякалася, коли побачила, що в кімнаті на підлозі сидить незнайомець і плаче, — їй стало просто цікаво.
— Хлопчику, — ввічливо запитала вона, — чого ти плачеш?
Пітер теж міг похвалитися гарними манерами — їх він перейняв у фей під час чарівних церемоній. Він гордо встав і вишукано вклонився. Це було дуже приємно, і вона теж вклонилась йому у відповідь — зі свого ліжечка.
— Як тебе звати? — спитав він.
— Венді Мойра Анжела Дарлінг, — кокетливо відповіла вона. — А тебе?
— Пітер Пен.
Вона вже знала, що це не хто інший як Пітер, але його ім’я здалося їй занадто коротким.
— Оце і все?
— Саме так, — різкувато відповів гість. Він уперше відчув, що його ім’я справді закоротке.
— Пробач, будь ласка, — сказала Венді Мойра Анжела.
— Нічого, — проковтнув образу Пітер.
Вона спитала, де він живе.
— Секундочку праворуч, — відповів він, — і далі прямо, аж до ранку.
— Яка кумедна адреса!
Пітер знову образився. Йому вперше здалося, що, можливо, ця адреса справді кумедна.
— А по-моєму, ні, — сказав він.
— Я питала, — чемно сказала Венді, пам’ятаючи, що вона тут господиня, — про ту адресу, на яку можна надсилати листи.
Йому була неприємна згадка про листи.
— Я не чекаю листів, — зверхньо відказав він.
— А твоя мама?
— У мене немає мами, — сказав він.
Так, Пітер не тільки не мав мами — він не мав навіть найменшого бажання мати її.
Він думав, що люди занадто високої думки про мамів.
Однак Венді відразу відчула себе причетною до трагедії.
— О, Пітере, тепер я не дивуюся, що ти плакав, — вигукнула вона, зіскочила з ліжечка і підбігла до нього.
— Я плакав не за мамою, — обурено відповів він. — Я плакав тому, що моя тінь ніяк не хоче триматися мене. Це єдине, що могло змусити мене заплакати.
— Твоя тінь відірвалась?
— Так.
Аж тепер Венді побачила на підлозі тінь — таку жалюгідну! — і щиро поспівчувала Пітерові.
— Це жахливо, — сказала вона, але не змогла стримати посмішку, коли побачила, як він намагається приклеїти ту тінь до себе милом. Як це по-хлоп’ячому!
На щастя, Венді добре знала, що робити.
— Її треба пришити, — порадила вона ледь-ледь поблажливо.
— Що пришити? — спитав він.
— Який же ти безпорадний!
— Я? Вперше чую!
Але насправді вона насолоджувалась його безпорадністю.