Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Саме цей процес упродовж 1917—1991 рр. називали «Великою Жовтневою революцією та громадянською війною на Україні», а після 1991 р. заходилися перефарбовувати в кольори «Української революції» або «українських національно-визвольних змагань».
Сім сучасних міфів
Терміни «Українська революція» та «українські національно-визвольні змагання» були легалізовані та запроваджені в публічний простір після проголошення державної незалежності України. Впродовж 20 років дослідники намагалися «обґрунтувати тезу про концепцію української національної революції, яка включає в себе: 1) українське національне відродження і запровадження української державності і 2) соціальні перетворення на користь української людності»[9].
Ця теза, на нашу думку, є публіцистичним перебільшенням, яке мало узгоджується з реальними, давно і добре відомими фактами, що їх, сказати правду, все ще продовжують вперто і послідовно ігнорувати. У межах даного дослідження процитуємо лише один «шедевр» такого роду, який у концентрованому вигляді містить чи не всі основні міфи, нав’язувані суспільству.
Міф перший: «Втрачена українським народом державність наприкінці XVIII ст. ніколи не зникала з його духовного життя. ... Вінцем хвилі могутнього національно-визвольного руху, центром, який моделював відродження української держави, був орган з офіційною назвою Українська Центральна Рада».
Міф другий: «Автономію і самостійність не слід протиставляти, бо вони визначають не форму державності, а етапи її становлення, повноту, рівень суверенності».
Міф третій: «Ідейні джерела поглядів провідників ЦР на українську державність містяться як в історії національно-визвольного руху на Наддніпрянській Україні, так і в Галичині, Буковині, Закарпатті, адже він розвивався на загальноєвропейських, а не тільки російських традиціях».
Міф четвертий: «До сфери державотворчої діяльності ЦР входили: вироблення ідеології державного будівництва, моделювання форм держави, вибір її оптимальної моделі з урахуванням світового досвіду, національних традицій, об’єктивної ситуації і ментальності українського народу».
Міф п’ятий: «Скасування приватної власності, регулювання її на користь однієї, навіть економічно найслабшої і найчисленнішої, верстви населення руйнує правовий фундамент держави, урізає демократію, веде до несконсолідованості нації».
Міф шостий: «Провідники Української революції будували не тільки вільну і незалежну Україну, а й Україну велику, але велику не територією чи пануванням над іншими народами, а велику соціально-моральними якостями».
Міф сьомий: «Ідея української державності, що утверджувалася в ході революції, сприяла консолідації не лише українців, а всього різнонаціонального населення України»[10].
Що приховують сучасні міфотворці?
За подібними та іншими такого роду оцінками, термінами, твердженнями й судженнями, написаними за принципом «папір усе стерпить», намагалися й намагаються приховати комбінацію різновекторних та різнохарактерних конфліктів, які під впливом воєнно-політичних та економічних обставин Першої світової війни почали трансформуватися з латентних у відкриті форми. У часі й просторі одночасно розвивалися як мінімум декілька таких конфліктів.
Перший — «буржуазний», «демократичний», європейський та міський за своїм характером — за перетворення Російської імперії на демократичну республіку та розвиток необхідних умов для економічної, політичної та соціальної модернізації постімперського суспільства на основі права та закону.
Другий — радикально «соціалістичний», селянський, охлократичний — за скасування інституту приватної власності, негайний перерозподіл приватної власності, насамперед землі, на користь селян, що передбачало скасування права та будь-яких законів взагалі. Вістря цього конфлікту мало принаймні чотири вектори:
— перший — селянство проти поміщиків,
— другий — сільські люмпени проти селян заможних,