Метафізика
- Автор: Аристотель
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9250-2
- Переводчик: Олександр Юдін
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метафізика». Краткое содержание книги:
Поданий в цій книзі переклад «Метафізики» Арістотеля є однією із двох версій перекладу цього твору, які виконувалися паралельно і керувалися істотно різними перекладацькими стратегіями. Відрізняючись насамперед термінологією і ступенем буквалізму, два переклади мали на меті доповнювати й висвітлювати один одного, але водночас можуть сприйматися як самостійні. На відміну від другого, «буквального» перекладу, цей переклад послуговується більш традиційною філософською термінологією і розрахований на широке коло читачів.
Тож, схоже, філософи розглядали тільки таку причину, що належить до виду матеріальних. Але мірою поступу вже сама справа вказала їм шлях і спонукала до подальших пошуків. Адже, навіть якщо будь-яке [20] виникнення й будь-яке руйнування походить від якогось одного елемента (як у більшості випадків) або ж більшої кількості елементів, але ж постає питання, чому це відбувається і що є причиною. Справді, не сам субстрат спричинює власну зміну. Я маю на увазі, що, наприклад, не дерево і не мідь є причиною зміни самих себе, і не дерево створює ложе й не мідь — статую, [25] а натомість щось інше. Тому шукати цю причину означає шукати інше начало, або те, що ми називаємо джерелом руху.
Тож ті, хто першими взялися за таке дослідження й казали, що існує один субстрат[15], анітрохи не були невдоволені собою; але принаймні деякі з тих, хто говорить про один субстрат[16] — наче зазнавши невдачі у цьому пошуку — кажуть, що єдине і вся природа є нерухомими не тільки щодо народження й загибелі (бо це давній погляд, і всі з ним погодилися), але й щодо будь-якої іншої зміни; і в цьому їх особливість.
[984b] [1] Отже, із тих, хто говорить, що все є єдине, ніхто не зумів угледіти таку причину, окрім хіба що Парменіда, та й він лише остільки, оскільки вважав, що існує не одна, а у певному сенсі дві причини. [5] Одначе саме ті, хто допускають більше причин[17], можуть більше про них сказати, як-от ті, хто називає холодне та гаряче, вогонь та землю, адже вогонь у них постає як наділений рушійною природою, а вода й земля — навпаки.
Після цих філософів і після визначення таких начал (оскільки їх недостатньо для породження природи речей) [10] сама істина змушувала, як ми казали, шукати наступне начало.
Адже ані вогонь, ані земля, ані щось подібне не може бути причиною впорядкованого стану речей, та й вони так не думали. Не годиться також [15] приписувати це випадку й збігу обставин. Отож той, хто сказав би, що розум присутній у природі так само, як у живих істотах, і назвав би його причиною всього світу й ладу, постав би розсудливим порівняно з попередниками, що висловлювалися навздогад. Відомо, що з певністю цих положень дійшов Анаксагор, хоча є підстави гадати, що ще раніше їх висловив [20] Гермотим Клазоменський.
Отже, прихильники такого погляду вважали причину впорядкованості началом усього сущого і притому таким началом, що є джерелом руху речей.
Можна припустити, що першим таку причину шукав Гесіод, а також той, хто покладав любов і пристрасть в речах [25] як начало, як-от Парменід. Адже він так говорить, зображуючи походження всього:
Гесіод же каже[18]:
Тому необхідно [30] у речах припустити якусь причину, яка б приводила речі у рух і поєднувала їх. Питання ж щодо першості когось із цих мислителів можна вирішити пізніше. Оскільки ж здавалося, що у природі присутнє також протилежне доброму: не тільки лад і прекрасне, але й безладдя та потворне [985а] [1] (ба навіть злого більше, ніж доброго, а негарного — ніж прекрасного), інший мислитель вніс любов і розбрат як причини, відповідно, одного й другого. Справді, якщо обміркувати думку Емпедокла, [5] зважаючи не на його малозрозумілі слова, а на її суть, то стане очевидно, що любов є причина доброго, а розбрат — злого. Тому, мабуть, правильно вважати, що Емпедокл був першим, хто у певному сенсі визначив зло і добро як начала (звичайно, якщо тільки причиною [10] всього доброго є добро, а поганого — зло).
Отже, ці мислителі, про яких ми говоримо, досі, схоже, торкнулися двох причин, які ми розрізнили у книгах про природу[19]: матерію і джерело руху, — утім, нечітко і непевно, як це роблять у битві невправні воїни: [15] ті шарпаються на всі боки і нерідко навіть завдають влучних ударів, але роблять це не завдяки знанню. Так і ці філософи, здається, не розуміють, що говорять. Адже проголошені ними начала, вочевидь, лишають без застосування чи майже без застосування.
Наприклад, в Анаксагора розум постає як інструмент для утворення світу, і він згадує про нього кожного разу, як не знає, з якої причини щось існує з необхідністю. Натомість в інших випадках він називає причиною [20] все що завгодно тільки не розум[20]. Також Емпедокл, хоча й частіше застосовує свої причини, проте недостатньо і нерідко суперечить сам собі. Принаймні часто-густо в нього любов роз’єднує, а розбрат поєднує. [25] Адже щоразу, коли в нього всесвіт ділиться на елементи через розбрат, то вогонь згущується в одне ціле і кожен інший елемент так само. А коли під дією любові елементи знову збираються докупи, то частки кожного елемента з необхідністю розпадаються.
15
Фалес, Анаксімен та Геракліт.
16
Елеати.
17
Імовірно, мається на увазі Емпедокл.
18
Див. Теогонія. V, 166–167.
19
Фізика, II, 3, 7.
20
Див. Платон, Федон, 98 ВС; Закони, 967 B-D.