Метафізика
- Автор: Аристотель
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9250-2
- Переводчик: Олександр Юдін
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метафізика». Краткое содержание книги:
Поданий в цій книзі переклад «Метафізики» Арістотеля є однією із двох версій перекладу цього твору, які виконувалися паралельно і керувалися істотно різними перекладацькими стратегіями. Відрізняючись насамперед термінологією і ступенем буквалізму, два переклади мали на меті доповнювати й висвітлювати один одного, але водночас можуть сприйматися як самостійні. На відміну від другого, «буквального» перекладу, цей переклад послуговується більш традиційною філософською термінологією і розрахований на широке коло читачів.
Також окрім чуттєвих речей та ідей, каже він, між ними існують математичні визначення речей, які відрізняються від чуттєвих речей тим, що є вічними й нерухомими, а від ідей — тим, що їх багато подібних, натомість кожна ідея є сама по собі єдиною.
Оскільки ж ідеї є причинами для інших речей, то їхні елементи він вважав [20] елементами всього сущого. Отож началами як матерія є велике й мале, а як сутність — єдине, бо від них через причетність до єдиного ідеї стають числами.
Подібно до піфагорійців він казав, що єдине є сутністю, і ніяке інше суще не називається єдиним; і — також подібно до них — що числа є причинами [25] сутності всього іншого. Відрізняє ж його те, що він ставить замість безмежного як єдине двійку і безмежне утворює з великого і малого, а ще стверджує, що числа існують окремо від чуттєвих речей. Натомість вони кажуть, що числа самі суть речі і тому не ставлять між ідеями і речами математичні предмети. І те, що він поставив єдине і числа поряд із речами, а не так, як піфагорійці, і те, що ввів ідеї, сталося через те, що він прагнув усьому дати визначення, тоді як його попередники не знали діалектики. Натомість двійку він зробив другим началом через те, що з неї зручно, наче з якоїсь піддатливої маси, виводити числа (окрім перших).
[988а] [1] Та насправді все навпаки, адже це безглуздо. Бо вони роблять із матерії багато речей, натомість ідея народжує якусь річ лише один раз, хоча очевидно, що з однієї матерії виходить один стіл, а от той, хто застосовує ідею, навіть якщо він один, виробляє багато столів. [5] Таким самим є відношення чоловічого до жіночого: останнє запліднюється з одного разу, чоловіче ж запліднює багатьох. Але ж вони є подобою тих начал.
Отже, Платон таким чином визначав те, що ми шукаємо. Зі сказаного очевидно, що він використовував лише дві причини: щосність [10] та матеріальну причину. Адже причиною щосності для речей є ідеї, а для ідей — єдине. Стосовно ж матерії, яка лежить в основі і яка як матерія чуттєвих речей отримує визначення від ідей, а як матерія ідей — від єдиного, Платон говорив, що вона є двійкою: великим і малим. Окрім того, він назвав причинами блага і зла [15] два елементи відповідно, що, як ми вже казали[23], робили деякі з попередніх філософів, як-от Емпедокл та Анксагор.
Отже, ми коротко та в загальних рисах розглянули, хто і як висловився про начала [20] та істину. Утім, ми можемо зробити висновок, що з тих, хто говорив про начала і причини, ніхто не назвав нічого, крім того, що ми розрізнили у «Фізиці»[24]. Вочевидь усі їх якимось чином торкаються, але здебільшого без ясного розуміння.
Адже одні говорять про начало як матерію і покладають то одне начало, то більше ніж одне [25] і при цьому вважають його то тілом, то безтілесним, як-от Платон говорить про велике і мале, італіки — про безмежне, Емпедокл — про вогонь, землю, воду й повітря, Анаксагор — про безліч однакових часточок. Отож усі вони займалися подібною причиною, а також ті, хто говорив про повітря, вогонь, воду або щось щільніше за вогонь, але рідкіше за повітря. При цьому деякі казали, що таким є перший елемент.
Отже, ці філософи розглядали лише цю причину, а деякі інші — також джерело руху, як, наприклад, ті, хто покладає началами дружбу та розбрат, або розум чи любов. Але чимбутність [35] та сутність чітко ніхто не пояснив. 988b [1] Найбільше про це говорили ті, хто покладає ідеї, адже ідеї вони не вважають ані матерією для чуттєвих речей (а єдине — матерією для ідей), ані джерелом руху (радше вони говорять, що це причини нерухомості та перебування у спокої). Проте вони вважають ідеї [5] чимбутністю для кожної окремої речі, а єдине чимбутністю для ідей.
Натомість мету (мету дій, змін та рухів) вони у певному сенсі вважають причиною, але невідповідно до природи цільової причини. Адже ті, хто говорить про розум або дружбу, покладають ці причини як благо, але не в тому сенсі, що заради них існує або виникає щось із сущого, але в тому, що вони спричинюють рух. Так само й ті, хто називають єдине або суще благом, кажуть, що воно є причиною сутності, але ж не те, що щось заради нього існує або виникає. Отже, схоже, вони і вважають, і не вважають благо причиною, адже вони прямо його так не називають, але побіжно воно постає в них як причина.
23
Див. 942b 15–19.
24
Фізика, II, 3, 7.