За браком доказів
- Автор: Тведт Кріс
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-046-1
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «За браком доказів». Краткое содержание книги:
Не має сумнівів і адвокат Мікаель Бренне, призначений захисником підозрюваного. Хоча справа і трагічна, вона не має юридичних проблем, є лише кілька дрібниць, які потрібно вирішити до того, як суд закінчиться, вважає Мікаель. Але що більше він запитує, то менше відповідей отримує. І коли відповіді нарешті починають надходити, те, що видавалося простою справою, перетворюється на суцільний жах.
Сюнне першою порушила мовчанку.
— Чим я можу вам допомогти, Маґнусе?
— Мені надокучило, — відповів він тихим, монотонним голосом. — Тут, як у тюрмі. Навіть гірше. Усе замкнене день і ніч.
— Я розумію… Скільки часу ви тут перебуваєте? Сюнне це знала, але хотіла з’ясувати, як він орієнтується в дійсності.
— Сім років.
Правильно принаймні.
— Гаразд! Вас засудили до примусового психіатричного лікування, так?
Маґнус кивнув.
Його обличчя було, на диво, порожнім і безживним. Цікаво, така безвольність — наслідок хвороби чи сильних психотропних ліків, подумала Сюнне.
— І не хочуть звідси відпускати?
— Ні.
— Як думаєте, чому?
— Кажуть, що я хворий.
— Яка у вас хвороба?
— Психічна. Параноїдальна шизофренія.
— Це правда?
Маґнус уперше завагався з відповіддю, ніби запитання прозвучало надто несподівано.
— Ні, — нарешті промовив він. — А може, й так… Але я вживаю ліки. Доки вживаю ліки, доти здоровий.
— Добре… Ми зможемо висунути в суді вимогу змінити умови вашого утримання, коли мине рік після останнього перегляду вироку, але…
— Саме минув рік, — урвав її Маґнус.
— Добре… Але я хотіла сказати, що ви повинні реально дивитися на стан речей. Шанси на повне звільнення дуже мізерні.
Чоловік підняв руку, кілька разів провів по волоссі. Вигляд він мав розгублений.
— Судді бояться, що ви можете зашкодити… собі чи комусь іншому.
— Чому це я маю комусь зашкодити?
— Бо ви вбили свого брата.
Сюнне відразу ж пожалкувала про свої слова. Сказані вголос, вони прозвучали грізно, однак Маґнус Саннторв ніяк не зреагував, лише заперечно потрусив головою.
— Завжди вони це говорять, — Маґнус нахилився вперед і прошепотів: — Не вір їм! Вони так кажуть, щоб тримати мене тут.
Сюнне кивнула, не знаючи, що відповісти.
— Насправді, мій брат живий.
— Он як?
— Так!
Маґнус раптом почав натужно дихати, ніби після тривалого забігу. Перед очима Сюнне постала картина, як її змалював Бірґер Біркгауґ: Маґнус Саннторв перед автобусом з відтятою головою брата в руках. Вона мимоволі відхилилася на спинку стільця.
— Я часто з ним розмовляю, — захекано вів далі Маґнус.
— Телефоном?
— Ні, тут! Він приходить до мене вночі, балакає зі мною в темряві.
— Ви певні, що це ваш брат? Як він заходить до палати? Ви ж казали, що в лікарні всі двері замкнені.
Знову вона не стрималася, і слова необачно зірвалися з язика. Сюнне відразу збагнула, що ця тема — табу. У погляді Маґнуса майнула підозра.
— Ти геть дурна? Думаєш, я не впізнаю голосу свого брата? — голосно вигукнув він і почав тупати ногою, мовби в такт музиці.
Щось у ній перевернулося.
— Звісно, впізнаєте, — пробелькотіла вона й сама відчула, як зривається на фальцет.
З коридору долинув голос доглядача.
— У вас там все нормально?
Маґнус не відповів, не зводив погляду з Сюнне. Як би їй хотілося не дивитися йому в очі. Щось у тому погляді змушувало її почуватися, наче вона стоїть на краю прірви.
— Маґнусе? — голос доглядача звучав спокійно, однак твердо. — Чекаю на відповідь, будь ласка! Все гаразд?
Маґнус поволі повернув голову до дверей, кивнув.
— Все добре.
— Чудово, — похвалив доглядач.
Сюнне відчувала, як пульсує у скронях кров, силувано всміхнулася. Втупилася поглядом у точку посередині його чола, в уявне око.
— Ліпше розкажи, як тобі тут живеться, — вдавано невимушеним тоном попросила вона.
Розділ 6
Головний лікар Ганс Свенсон зітхнув.
— Припускаю, що ви збираєтеся затіяти на рік часу танці зі звільненням Маґнуса Саннторва.
— А ви, наскільки я чую з вашого голосу, цим незадоволені, — сказала Сюнне. — Але закон надає пацієнтам чіткі права. Ми хочемо…
Головний лікар здійняв догори руки, мовби захищаючись.
— Я знаю закон про захист психічного здоров’я, дякую! Та ще я добре знаю своїх пацієнтів.
— Маґнус Саннторв не справляє враження дуже хворого.
— З усією повагою до вас, ви юрист, а не медик. І ви не можете бути компетентною в усьому на світі, щоб судити про стан його здоров’я. Про що, власне, ви хотіли поговорити? Про погоду? Чи може, сподіваєтеся, що я буду вислуховувати ваші нотації?
Свенсон зняв окуляри й потер очі.
— Даруйте, — промовив він після короткої паузи. — Я зірвався нехотячи. Втомився… І ця вічна юридична тяганина… Я розумію, що права пацієнтів надзвичайно важливі, але ваші втручання крадуть наш час і позбавляють сил у дуже напружених лікарняних буднях, сил, які ми радше віддали б на лікування хворих.