За браком доказів
- Автор: Тведт Кріс
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-046-1
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «За браком доказів». Краткое содержание книги:
Не має сумнівів і адвокат Мікаель Бренне, призначений захисником підозрюваного. Хоча справа і трагічна, вона не має юридичних проблем, є лише кілька дрібниць, які потрібно вирішити до того, як суд закінчиться, вважає Мікаель. Але що більше він запитує, то менше відповідей отримує. І коли відповіді нарешті починають надходити, те, що видавалося простою справою, перетворюється на суцільний жах.
— Вам пощастило з Бірґером у команді, сказав він.
— Твоя правда, — відповів я.
— Ні, я, справді, так вважаю, — додав Ельдар, ніби я протестував. — Я мав щастя багато років працювати піп його керівництвом. То була і радість, і честь!
— Звучить як атестат на профпридатність, Бірґере, — пожартував я.
Той ледь кивнув, ніби вже звик до похвал.
— Я буду дякувати, — сказав Бірґер.
— Уже йдеш?
— У моєму віці треба знати міру. Ельдар зголосився підвезти мене додому.
— Он як? Ти сядеш за кермо, Нурайде? Мало хто з присутніх на таке здатний, судячи з кількості порожніх баночок з-під пива, яке ти випив.
— Я не п’ю, — стримано відповів Ельдар Нурайде. — У своїй роботі надто часто бував свідком, до чого призводить пиятика.
Це прозвучало зарозуміло й помпезно, надто якщо зважити на те, що я стояв перед ним, похитуючись, з банкою пива в руці. Але з поваги до Бірґера я промовчав.
Я пішов у туалет. Після справляння нужди, помив руки, сполоснув обличчя холодною водою, обережно усміхнувся своєму відображенню у дзеркалі. На мене дивився підстаркуватий, підпилий чоловік, який добряче перебрав мірку.
У приймальні ще тупцялися кілька гостей. Хтось знайшов динаміки й під’єднав їх до комп’ютера пані Сьоренсен. Карла скинула черевички й танцювала босоніж з жінкою, суддею з суду першої інстанції. Вони спроквола вигойдувалися туди й сюди. Сюнне танцювала з якимсь молодим чоловіком, який водно норовив покласти долоню їй на задок, доки їй це спротивилося, і вона покинула партнера посеред танцю.
— Що з вами, чоловіками, не так? — запитала вона, валячись з розгону поруч зі мною на канапу.
— Мене не питай, — відповів я. — Я мацаю лише жінок, які хочуть, щоб їх мацали.
— Ну, це просто… просто ні в які ворота не лізе! — язик їй трохи заплітався. — А куди подівся Бірґер?
— Давно пішов додому.
— А Рюне?
— Пообіцяв своїй дружині, що буде вдома до опівночі.
— А ти нікуди, бачу, не квапишся.
— Мене ніхто не чекає.
Сюнне скоса глянула на мене.
— А хотілось би? Я маю на увазі, хотілось би, щоб хтось чекав?
Запитання прозвучало надто неочікувано. Така відвертість не властива Сюнне.
— Іноді. Але, мені здається, я не з тих людей, з ким затишно жити.
— Я — теж, — кивнула Сюнне. — Було б інакше, уже давно знайшла б собі чоловіка.
— Чоловіка не важко знайти, а тобі досі траплялися самі лиш ідіоти. І це не твоя вина!
Сюнне мимоволі усміхнулася, але очі не зблиснули, губи скорботно скривилися.
— Не певна, чи в твоїх словах криється натяк на комплімент.
— О, то ти спрагла компліментів? Чому ж відразу не сказала? Ти розумна, вродлива й… класна.
— Класна?
— Ти…
— Що?… — лукаво підсміюючись запитала Сюнне. — Я — що, Мікаелю?
Раптом я розгубив усі слова й ніяк не міг закінчити речення. Надто близько до мене вона сиділа. Так близько, що я відчував тепло її тіла.
— Хочу ще пива, — сказав я і рвучко зірвався на ноги.
У холодильнику залишилась одна бляшанка. Я став у кутку, попиваючи холодне пиво й спостерігаючи за рештками товариства.
Карла й досі танцювала з суддею. В іншому кутку бурхливо обтискалися адвокат з прокуроркою. Повсюдно порожні бляшанки з-під пива, паркет заляпаний червоним вином, під ногами хрумтіло імбирне печиво. Різдвяні прикраси валялися на підлозі, наче опалі фрукти восени.
Підійшла Сюнне, стала переді мною.
— Хочеш потанцювати?
Перш ніж я встиг рота розтулити, вона схопила мене за руку й потягнула на середину кімнати. За короткий час музика змінила ритм. Я обережно поклав долоню на її стан. Сюнне припала до мене.
— Бідолашна Попелюшка мусила повернутися додому ще до півночі, — промовила вона. — А нам можна танцювати хоч до ранку.
— Зате вона знайшла собі принца!
— Та чхати на принца! Впевнена, що він був занудою!
Розділ 8
— Може, уже б одяглася? — запитала мати.
— Зараз!
— Надворі білий день, а ти досі в піжамі.
Еріка зітхнула, опустила на коліна планшет.
— У мене ж вихідний, мамо! Чому ти чіпляєшся?
— Точно не хочеш піти зі мною до тітки Тірід? Вона була б рада тебе бачити.
— Зате я не маю жодного бажання бачити її.
Мати стиснула губи. Еріка добре знала той вираз обличчя — непомильна ознака материного невдоволення.
— Тобі двадцять сім, а іноді поводишся, як дівчисько перехідного віку.
Еріка знову мовчки схилилася над планшетом. Мати вийшла з кімнати. Коли повернулася, була в пальті й у чобітках.