Пастка-22
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-135-8
- Переводчик: Олена Фешовець
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Пастка-22». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської Олени Фешовець
— П’ятдесят вильотів, — сказав йому Док Деніка, похитавши головою. — Полковник вимагає п’ятдесят.
— Але в мене всього сорок чотири!
Док Деніка не ворухнувся. Він мав вигляд понурого птаха з вузьким, мов шпатель, обличчям і вилизаними, загостреними рисами добре доглянутого щура.
— П’ятдесят вильотів, — повторив він, похитавши головою. — Полковник вимагає п’ятдесят вильотів.
Розділ 3
Гавермеєр
Коли Йосаріан повернувся зі шпиталю, в таборі не було фактично нікого, окрім Орра і небіжчика в наметі. Небіжчик у Йосаріановому наметі був паразитом, і Йосаріан його терпіти не міг, хоч ніколи й не бачив. Те, що небіжчик днями тут вилежувався, настільки дратувало Йосаріана, що він кілька разів ходив до канцелярії скаржитися сержантові Таузеру, але той відмовлявся визнавати, що небіжчик взагалі існує, і він таки, звісно, вже не існував. Ще безнадійнішою справою було звертатися безпосередньо до майора Майора, довготелесого й кістлявого командира ескадрильї, що трохи скидався на зажуреного Генрі Фонду і вискакував з вікна свого офісу щоразу, як Йосаріан проривався туди повз сержанта Таузера, щоб поговорити з ним про небіжчика. Жити з небіжчиком у Йосаріановому наметі було зовсім нелегко. Він непокоїв навіть Орра, з яким було також нелегко жити і який того дня, коли повернувся Йосаріан, порався з форсункою, що пропускала бензин до грубки, котру він узявся споруджувати, поки Йосаріан лежав у шпиталі.
— Що ти робиш? — обережно запитав Йосаріан, увійшовши в намет, хоча відразу все зрозумів.
— Тут протікає, — сказав Орр. — Намагаюсь зремонтувати.
— Будь ласка, перестань, — мовив Йосаріан. — Ти мене нервуєш.
— Коли я був малим, — відповів Орр, — я, бувало, цілий день ходив з дичками за щоками. По одному яблуку за кожною.
Йосаріан відклав убік речовий мішок, з якого заходився виймати предмети туалету, і глянув на Орра з підозрою. Минула хвилина.
— Чому? — він нарешті примусив себе запитати.
Орр переможно хихикнув.
— Бо вони кращі за кінські каштани.
Орр стояв навколішки на підлозі намету. Він усе працював, розбираючи форсунку, старанно розкладаючи дрібні деталі, перераховуючи, а потім нескінченно довго вивчаючи кожну з них, неначе він нічого подібного ніколи не бачив, а тоді збираючи прилад докупи, знову, і знову, і знову, не втрачаючи терпіння чи цікавості, без жодної ознаки втоми, без найменшого натяку на завершення. Йосаріан спостерігав за його копирсанням і відчув упевненість, що змушений буде холоднокровно пристрелити його, якщо той не зупиниться. Його очі ковзнули до мисливського ножа, якого небіжчик кинув на сітку від комарів у день приїзду. Ніж висів за порожньою кобурою небіжчика, з якої Гавермеєр украв пістолет.
— Коли дичок не було, — повів далі Орр, — я брав кінські каштани. Кінські каштани завбільшки як дички, а формою навіть кращі, хоча форма ніякої ролі не грає.
— Навіщо ти ходив з яблуками за щоками? — знову спитав Йосаріан. — Ось про що я питаюсь.
— Тому що вони мають кращу форму, ніж кінські каштани, — відповів Орр. — Я ж тобі вже пояснив.
— Навіщо, — Йосаріан став незлобливо лаятися, — ти, лихоокий, вмілорукий, блудний сучий сину, взагалі ходив з чимось за щоками?
— Я не ходив з чимось за щоками. Я ходив з дичками за щоками. Коли не знаходив дичок, я ходив з кінськими каштанами. За щоками. — Орр реготнув.
Йосаріан вирішив стулити рота, що й зробив. Орр чекав. Йосаріана вистачило на довше.
— За кожною щокою, — сказав Орр.
— Навіщо?
Орр ухопився:
— Що навіщо?
Йосаріан усміхнувся, похитавши головою, і промовчав.
— Цікаво з цією форсункою, — міркуючи вголос, сказав Орр.
— Що таке? — спитав Йосаріан.
— Бо я хотів...
Йосаріан зрозумів.
— О Господи! Чого ти хотів...
— ...мати щоки-яблучка.
— ...мати щоки-яблучка? — перепитав Йосаріан.
— Я хотів мати щоки-яблучка, — повторив Орр. — Ще коли був малим, я мріяв про щічки-яблучка, І я вирішив добитися свого і, дякувати Богу, добився свого, і ось як я це зробив — з дичками за щоками цілісінькі дні. — Він знову хихикнув. — По одній за кожною щокою.
— А навіщо тобі були щоки-яблучка?
— Я не хотів мати щоки-яблучка, — сказав Орр. — Я хотів мати повні щоки. Колір мене особливо не цікавив, але я хотів, щоб вони були повні. Я працював над цим, як ті придурки, про яких пишуть, що вони цілими днями ходять і мнуть гумові м'ячики, щоб розвинути м’язи. Насправді я був одним із тих придурків. Я також ходив цілими днями з гумовими м'ячиками в руках.