Пастка-22
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-135-8
- Переводчик: Олена Фешовець
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Пастка-22». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської Олени Фешовець
Гавермеєр був провідним бомбардиром, який ніколи не хибив. Йосаріан теж раніше був провідним бомбардиром, але його понизили в ранзі, бо йому було начхати, хибить він чи ні. Він вирішив жити вічно або вмерти при такій спробі, і єдиним його завданням, коли він піднімався в небо, було сісти на землю живим.
Хлопці любили літати за Йосаріаном, який виходив на ціль на повній швидкості з різних напрямків і на різних висотах — дерся вгору, пікірував, крутився і повертав настільки круто і різко, що всі пілоти з п’ятьох літаків насилу повторювали маневри, щоб втриматись у ланці, вирівнювався лиш на дві-три секунди, щоб скинути бомби, а тоді вшивався з протяжним ревом двигунів і далі відчайдушно петляв, продираючись крізь огидний шквал зенітного вогню, так що шість літаків скоро розсипались по всьому небу, як молитви, кожен з них — легка ціль для німецьких винищувачів, та це не хвилювало Йосаріана, бо вже не було німецьких винищувачів і він не хотів, щоб біля його літака вибухали якісь інші літаки. Лише коли весь цей Sturm und Drang залишався далеко позаду, він втомлено зсував шолом зі спітнілого чола і переставав вигаркувати накази для Маквота за штурвалом, котрого в той момент найбільше цікавило, куди поцілили бомби.
— Бомбовий відсік порожній, — доповідав ззаду сержант Найт.
— Ми поцілили в міст? — питався Маквот.
— Я не бачив, сер, мене тут позаду добряче гецало, і я нічого не бачив. Тепер там усе в диму і нічого не видно.
— Гей, Аарфі, чи бомби попали в ціль?
— Яку ціль? — відказував капітан Аардваарк, гладкий і з люлькою в зубах штурман Йосаріана, не відриваючи очей від безладної плутанини карт, яку він створив біля Йосаріана в носовій частині літака. — Здається, ми ще не долетіли до цілі — хіба ні?
— Йосаріане, чи бомби влучили в ціль?
— Які бомби? — відповідав Йосаріан, котрий переймався лише зенітним вогнем.
— Ну що ж, — виспівував Маквот, — хай їм чорт.
Йосаріанові було наплювати, влучив він у ціль чи ні, оскільки Гавермеєрові чи якому іншому провідному бомбардиру, який влучав, ніколи не доводилось повертатися. Час від часу хтось так злився на Гавермеєра, що давав йому стусанів.
— Я сказав, дайте капітану Гавермеєру спокій, — роздратовано застерігав їх полковник Каткарт. — Хіба я не казав, що він у біса найкращий наш бомбардир?
Гавермеєр шкірився, коли втручався полковник, і вкидав до рота наступний кусочок арахісового брикету.
Гавермеєр набув неабиякої вправності, розстрілюючи щовечора польових мишей з пістолета, якого вкрав у небіжчика в наметі Йосаріана. За наживку він брав шоколадний батончик, умощувався в темряві і чекав на гризуна, тримаючи палець іншої руки в петлі мотузки, протягнутої від рами протимоскітної сітки до вмикача нематованої лампочки угорі. Мотузка була напнута, мов струна банджо, і найлегшого доторку було досить, щоб він клацнув, засліплюючи тремтливу жертву спалахом світла. Гавермеєр переможно пофоркував, спостерігаючи, як маленьке звірятко завмирає і закочує нажахані очка, гарячково шукаючи зловмисника. Гавермеєр чекав, доки ці очка не зустрінуться з його поглядом, а тоді з голосним реготом натискав на спусковий гачок і, з розкотистим гуркотом розприскуючи огидне, волохате тільце по всьому намету, відправляв полохливу мишачу душу назад до її Творця.
Якось уночі Гавермеєр вистрілив у мишу, через що Голодний Джо вискочив босоніж зі свого намету, репетуючи на все горло писклявим голосом, і розрядив свій пістолет сорок п'ятого калібру в намет Гавермеєра, відтак кинувся вниз схилом рову, видряпався на протилежний бік і тут же зник в одній із вузьких траншей, що ніби чарами з’явились біля кожного намету на ранок після того, як Майло Майндербайндер розбомбив ескадрилью. Ця пригода сталася якраз перед світанком у дні Величезної облоги Болоньї, коли без'язикі мертві люди, мов живі привиди, заповнили нічні години і Голодний Джо дурів, бо знову відлітав своє і не мав запланованих завдань. Голодний Джо белькотав щось недоладне, коли його виловили на дні вузької траншеї, белькотав про змій, щурів і павуків. Дно освітили ліхтариками, але не побачили нічого, крім кількох дюймів застояної дощівки.
— Ось бачите? — закричав Гавермеєр. — А я казав, що він псих. Хіба не казав?
Розділ 4
Док Деніка
Голодний Джо був психом, і ніхто не знав цього краще за Йосаріана, який допомагав йому як міг. Голодний Джо не хотів слухати Йосаріана. Голодний Джо не хотів слухати Йосаріана просто тому, що вважав його психом.