Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
Двері другої вищирилися синіми черепами, малиновими зигзагами блискавок і написами-попередженнями. Я відразу зрозумів, чия це територія, і розсудливо від’їхав до протилежної стіни. Із цих дверей могло вилетіти що завгодно, починаючи від лез для гоління та пляшок — і закінчуючи самими Щурами. Їхня ділянка була густо встелена осколками та уламками того, що вони вже встигли викинути, і це сміття хрустіло під колесами, як обгризені кості.
Потрібні двері були ледь прочинені, інакше я, мабуть, їх пропустив би. «Тільки кава і чай!» — попереджувала скромна біла табличка. Решта поверхні дверей була розфарбована під бамбук, абсолютно скрадаючись на тлі стін. Зазирнувши всередину, я переконався, що це дійсно Кавник. Темне приміщення, заставлене круглими столиками. Під стелею — китайські ліхтарики й розлогі оригамі, на стінах — жаскі на вигляд маски та чорно-білі фотографії в рамках. Просто навпроти дверей — барна стійка, зібрана з учительських кафедр, пофарбованих у синій колір.
Я відхилив двері трохи ширше. Над ними теленькнув дзвіночок, і всі, хто сидів біля столиків, повернули голови у мій бік. Найближче виявилися двійко Псів у нашийниках. У глибині кімнати я розгледів різнобарвні щурячі ірокези, але не став придивлятися, а відразу поїхав до стійки.
— Шістдесят четвертий номер, будь ласка! — рубнув я, відповідно до інструкції, і тільки після цього підняв очі.
З-за стійки на мене витріщався грубенький Кріль у нашийнику, з відстовбурченими передніми зубами.
— Що-що? — ошелешено перепитав він.
— Шістдесят четвертий номер, — повторив я, почуваючись цілковитим ідіотом. — «Місячну дорогу».
За столами засміялися:
— Але ж дає Фазан! — крикнув хтось. — Бачили?
— Фазан-самогубця!
— Ні, це нова порода. Форсажний Фазан!
— Це Фазанячий імператор.
— Та він узагалі не Фазан. Це перевертень!
— Причому хворий. Інакше не став би перетворюватися на Фазана.
Поки відвідувачі Кавника клеїли дурня, Кріль, маючи дуже серйозний вигляд, обійшов стійку, став поряд і вирячився на мої ноги. Цілу вічність вивчав їх і нарешті сказав:
— Не підходить.
— Чому? — пошепки запитав я. — В оголошенні сказано — у нестандартному взутті.
— Не знаю я ніяких оголошень, — відрізав Кріль, повертаючись у свою загородку. — Давай, вимітайся звідси.
Я подивився на кросівки.
Вони вже не здавалися мені вогненними. У Кавнику було мало світла і зовсім не було Фазанів. Я зрозумів, що вчинив по-дурному. Не треба було приїжджати і виставляти себе на глум. Для всіх, окрім Фазанів, мої кросівки — звичайнісінькі. Я чомусь примудрився про це забути.
— Вони нестандартні, — сказав я. Більше для себе самого, ніж намагаючись когось у цьому переконати. І поїхав до дверей.
— Агов, Фазане! — покликали мене з-за найдальшого столика.
Я розвернувся.
Там, над розписними філіжанками, сиділи візочники четвертої. Лорд — медововолосий і сіроокий, вродливий, мов ельфійський король, і Шакал Табакі — дрібний, кудлатий і вухатий, подібний на лемура в перуці.
— Знаєш що, Кролику, — сказав Лорд, дивлячись на мене холодними очима, — я вперше бачу Фазана, чиє взуття не відповідає певним стандартам. І мене дивує, що ти цього не помітив.
— От-от, — радісно підхопив Табакі. — Я також звернув увагу. Ще подумав — не жити йому, неборакові. Задзьобають. Ти дай уже йому той шістдесят четвертий номер, Кролику. Може, йому тільки ця радість у житті й залишилася. Кермуй-но сюди, дітваче! Зараз тебе пообслуговують.
Я зволікав, не знаючи, чи варто приймати це запрошення, але Пси підтягнули ноги та стільці, звільняючи мені проїзд, так наче я був щонайменше слоном, і довелося їхати.
Шакал Табакі, який обізвав мене дітваком, сам виглядав від сили на чотирнадцять. Щоправда, тільки здаля. Зблизька йому можна було дати навіть і тридцять. Одягнений він був у три різнокольорові жилетки, з-під яких звисали майки різної довжини — зелена, рожева й блакитна, — і при цьому однаково було видно, який він худющий. На всіх жилетках було по кілька кишень, і всі ці кишені стовбурчилися. А зверху він був обвішаний разками намиста, значками, амулетами, нашийними сумочками, аграфками та дзвіночками, й усе це було чи то не дуже чистим, чи то жахливо обтріпаним. Поряд із ним Лорд у своїй білій сорочці та синіх джинсах виглядав майже голим. І понадміру чистим.