Король у Жовтому

Ми сіли на лаву біля статуї генерала Шерідана на коні[19]. Констанція розгорнула свою парасольку, аби сховатися від сонця, та поринула у вуркотливу розмову з Луїсом, яку неможливо було розібрати навіть за бажання. Старий Гоберк, спершись на свій ціпок з руків’ям зі слонової кістки, запалив чудову сигару, пропозицію якої я ввічливо відхилив, і вдоволено усміхнувся. Сонце вже низько висіло над лісами острова Стейтен, а затока виблискувала щирим золотом від сповнених сонячним світлом вітрил кораблів у гавані.

Бриги, шхуни, яхти, неповороткі пороми, на чиїх палубах юрмилися люди, залізничний транспорт на рейках, що тьмяно полискували металом, білі й сині вантажівки, величні пароплави, каботажні судна, устричні судна, шаланди і нахабні буксири, що снували затокою… Всі ці кораблі спінювали світлі води, аж поки сягав зір. На відміну від метушливих цивільних суден і пароплавів, безмовний військовий флот нерухомо застиг посередині річки.

Веселий сміх Констанції відірвав мене від мрійливого споглядання.

— Що ти там угледів? — запитала вона.

— Нічого, просто флот, — усміхнувся я.

Луїс почав розповідати нам про кораблі, виділяючи кожний за його місцезнаходженням відповідно до Червоного форту на острові Ґовернорс.

— Он та невеличка штука, схожа на сигару, — це торпедний човен, — пояснив він, — і ще чотири поряд із ним: «Тарпон», «Сокіл», «Морський лис» і «Спрут». Просто за ними — канонерські човни «Принстон», «Чемплейн», «Заводь» та «Ері». Біля них стоять крейсери «Фераґат» і «Лос-Анджелес», далі — лінкори «Каліфорнія», «Дакота» і флаґман «Вашинґтон». Оті два маленькі шматки металобрухту, що стали на якір біля фортеці Вільямс, — це монітори[20] з подвійними гарматами «Жахливий» і «Чудовий»; за ними стоїть таранний корабель «Осеола».

Констанція не зводила з нього сповненого захопленням погляду своїх прекрасних очей.

— Скільки всього ти знаєш для звичайного солдата! — і ми всі дружно засміялися.

Потім Луїс підвівся, кивнув нам, простягнув руку Констанції, і вони неспішним кроком попростували вздовж узбережжя. Гоберк провів їх поглядом, а потім повернувся до мене.

— Містер Вайлд мав рацію, — сказав він. — Я знайшов зниклі стегнові пластини «Прослави Принца» в огидній купі непотребу на вулиці Пелл.

— 998? — уточнив я з усмішкою.

— Саме так.

— Я ж казав вам, що містер Вайлд — дуже розумна людина, — зауважив я.

— Я волів би визнати це важливе відкриття за ним, — продовжив Гоберк. — І вважаю за необхідне довести до загалу, що саме йому належить слава цієї знахідки.

— Не думаю, що він буде вдячний вам за це, — холодно відповів я. — Не варто розголошувати, що ці стегнові пластини знайдено за його порадою.