Улюбленець слави
- Автор: Кэри Джойс
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00466-8
- Переводчик: Леонид Степанович Танюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Улюбленець слави». Краткое содержание книги:
2
А втім, неправда те, що Джім «обожнював» мене, коли я була малою, і що, «забравши» мене у нього, сердегу позбавили «єдиної втіхи». Я часто його дратувала, і ми з ним запекло сварилися. По суті, між нами постійно точилася війна, де кожен поклав собі взяти гору над іншим.
Пригадую, наприклад, отой випадок, коли ми їздили на прогулянку у Рокпіт,— містечко на морському узбережжі, над яким нависає суворий Степлхед. Величезні хвилі з диким ревінням билися об скелі, і я сказала, що зроду-віку не бачила такого бурхливого моря,— це ж бо справжній шторм!
На ту пору ми були найліпші друзі й стояли собі, міцно пригорнувшись одне до одного, милуючись гуркотом хвиль, що накочувалися на берег. Але Джім,— звісно, аби лиш мені дозолити,— зухвало заперечив: мовляв, нічого схожого на шторм він не бачить.
— Пхе! Ото ще мені бурхливе море! Звичайнісінькі атлантичні брижі! Ряботиння, та й годі.
Я спокійно зауважила: коли на морі були тільки брижі, ми купалися. Джім без вагань ухопився за думку, що непогано було б і зараз викупатись. Ідея пречудова. Він справді дуже любив хвилі.
Я вже казала, що не вміла скеровувати наші взаємини у потрібному напрямку. Тож я відповіла, щоб він і не пробував лізти у таке бурхливе море, а то ще втопиться. Та й рушників ми не захопили з собою.
— Овва! — озвався він.— Може, ти боїшся?
Після чого ми, звичайно, пороздягалися (я, правда, не надто квапилась) і Джім, не зважаючи на мій жах і гнів, гордо ввійшов у море і миттю щез у пінливих бурунах.
Я в нестямі метнулася слідом за ним, та величезна хвиля відразу ж збила мене з ніг. Тепер уже Джімові довелося витягати мене на берег, і я ніколи не забуду тих болісних довгих хвилин, коли він за коси й за руки волочив мене через буруни і намагався поставити на ноги.
Мені було страх як неприємно, що мушу йому підкорятися, соромно, що я гола; я тремтіла від холоду, випльовуючи солону воду й ненавидячи Джіма за те, що він теж стояв переді мною голий. У свої тринадцять років він, як і я, був ще зовсім дитиною; я ж, худюща, як тріска, у свої десять років витяглась до п'яти футів і одного дюйма (майже теперішній мій зріст), а Джім почав рости лише через рік. Обоє ми були біляві, і нас деколи навіть вважали за близнюків.
Ми позеленіли, і від дошкульного східного вітру тіла наші вкрилися жахливими плямами, як це буває у людей з блідою шкірою. Як у всіх Леттерів, у Джіма був поганий кровообіг, тож губи йому посиніли, ніс зробився червоний, а очі й щоки позападали; здавалося, ще трохи — і він задубіє від холоду. На нього напали такі дрижаки, що я чула, як він цокотить зубами. Я була худіша за нього, а проте набагато здоровіша,— ще й разу не застудилась, а він уже двічі перехворів на плеврит.
Почуваючи до нього не лише гнів (я теж тремтіла від пронизливого холоду), а й деяке співчуття, я сказала:
— Може, врешті, одягнешся? Ти змерз, як цуцик.
Та на Джіма вже найшло. У розпалі він був ладен утопитись,— аби тільки я заплакала від страху. І Джім відповів:
— Теж мені плавання! Ходімо, я покажу тобі, як це робиться. Треба пірнути головою під хвилю, щоб її гребінь прокотився тобі по спині.
Страшенно перелякавшись за нього, я вирішила не сперечатись з ним (бо лише цього він і домагався!), і тільки промовила:
— Сам знаєш, як це небезпечно. Просто хочеш похизуватися своєю сміливістю.
Звісно, після цього він стрибнув у воду і зник у бурунах. Він то виринав, то знову щезав, і одного разу я не могла нагледіти його цілу хвилину.
І коли він нарешті вибрався на берег, я сказала, що не розмовлятиму з ним. Ми мовчки одяглися, потім, сидячи порізно й тремтячи у мокрому одязі від холоду, з'їли свої сендвічі й пішли додому — теж порізно, за десять кроків одне від одного. Я була така люта на Джіма (і думала, яке то було б щастя сидіти зараз перед каміном з книжкою — у своїй кімнаті), що здається, ладна була б швидше скрутити собі в'язи, зірвавшись зі скелі, коли ми видиралися нагору, ніж замиритися з Джімом.
Ми не розмовляли з Джімом цілий вечір. Сердилися одне на одного. Я так і спати пішла сердитою. Та за півгодини він прослизнув до мене в ліжко, мало не заморозивши мене своїми холодними ногами, й сказав сонним голосом (насправді йому зовсім не хотілося спати, то була спроба приховати власну розгубленість):