Пристань Ескулапа

Колись, напевно, тут був ліс, але тепер від нього зосталося лише кілька жалюгідних сосон та кущі вільшини. Решту ж території займали піщані пустирі, зарослі вересом.

Сама «Пристань Ескулапа» являла собою досить велику садибу площею гектарів зо два. Її оточував високий кам'яний мур, утиканий зверху осколками скла, що відбивало у непроханих гостей будь-яке бажання перелазити через нього. Потрапити за мур можна було через прохідну будку, яку охороняли два сторожі: великий кудлатий пес і маленький лисий чоловічок з хитрими очицями, що, як виявилося, виконував тут ще й обов'язки садівника, Це був Мацьошек, чоловік господині. Частину садиби займав город і сад, а решта являла собою своєрідний дикий парк, порізаний алеями. В кінці головної алеї, у глибині парку, височіла двоповерхова вілла з червоним дахом.

Уночі навіть крізь зачинені вікна ми чули, як надворі виють собаки. Погасивши в кімнаті світло, неважко було помітити рухливі сірі тіні за муром, які ганялись одна за одною при місячному сяйві. Виявилося, що собаки з усього Пясечного облюбували собі цей закуток. В чому справа? Ми запитали про це Мацьошека, і він пояснив, що поблизу вілли багато зіпсованого м'яса. В той час, коли садиба належала управлінню м'ясної промисловості, тут містилася лабораторія. Зіпсоване м'ясо і непридатні для споживання відходи закопували поблизу, причому закопували мілко і неохайно, на втіху собакам з усієї околиці. З тих пір вони щовечора тягнулися зграями сюди на похмурі банкети.

Вранці біганина і виття четвероногих припинялися, зате чути було гавкання садівникової сучки. Це була дуже несимпатична тварина невизначеної породи з налитими кров'ю очима, кудлата і схожа на мавпу. Звали її Реза. Сидячи на прив'язі в будці біля брами, вона всю свою лють виливала на тих, хто стукав у двері прохідної. Ця властивість суки дозволяла Мацьошекові спокійно працювати в саду. Тільки почувши гавкання Рези, він припиняв роботу і прямував до дверей, щоб подивитися крізь дірку, хто прийшов.

Розібравшись у ситуації, я й справді почав сумніватися в необхідності нашого раннього приїзду. В цій фортеці нічого не могло статися, принаймні доти, поки не приїдуть інші товариші, які попередили, що прибудуть у суботу.

Я сказав про це Трепці, але капітан був іншої думки.

— Не біда, друже, — відповів він, — це краще. Є час підготуватися до операції.

Я знизав плечима.

— А що, власне, мені робити?

— Дивитися, слухати, розмовляти.

Немовби тут було на що дивитись чи було що слухати! Хіба, може, тих собак уночі. Розмовляти теж, правду кажучи, не було з ким.

Мацьошек, довідавшись, що ми приїхали з Англії, чомусь одразу замовк. Мацьошекова була повністю зайнята передсвятковими приготуваннями і на всі спроби зав'язати розмову відповідала недомовками. Що ж стосується доктора Протоклицької, то це була особа зовсім неприступна, до того ж вона майже не виходила з лабораторії.