Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
Протягом усіх цих днів нічого особливого не сталося, крім двох незначних фактів, які я записав скоріше тільки для порядку.
Через кілька годин після нашого приїзду, переглядаючи книжки у вестибюлі, я почув збуджені жіночі голоси, які лунали на другому поверсі. Зацікавившись, я пішов сходами нагору. Коли я був на середині сходів, з лабораторії вискочила Мацьошекова з ганчіркою в руках і збігла вниз, щось гнівно бурмочучи під ніс. За нею вийшла схвильована доктор Протоклицька в білому незастебнутому халаті, з незапаленою цигаркою в руці.
— У вас є сірники? — досить безцеремонно спитала вона.
— До ваших послуг! — Я поспіхом поліз до кишені і подав їй вогню.
Доктор Протоклицька глибоко затягнулась і тремтячими руками почала поправляти халат.
— Маленьке непорозуміння? — зважився я несміливо запитати.
Доктор Протоклицька красномовно махнула рукою.
— Це жахлива жінка. Тепер немає чесних служниць. Скільки разів я приїжджаю сюди — завжди помічаю, що вже щось пропало. Важко ж усе держати під замком. Ми працюємо в такій тісноті — п'ять чоловік у цій мікроскопічній лабораторії.
— Але, виїжджаючи звідси, ви можете замикати…
— В тому ж і справа, що не можу. В лабораторії є піддослідні тварини, і їх треба годувати. Спеціальної посади для цього нам не дають, тому доводиться користуватися з послуг Мацьошекової. Ну от і маємо наслідки. Завжди не вистачає спирту, а перед святом — дріжджів. На минулому тижні вона зайшла так далеко, що взяла п'ять грамів миш'яку. Темна жінка. Казала, ніби хотіла винищити щурів. А я підозріваю, що вона зв'язана з браконьєрами, які труять лисиць. Після скандалу Мацьошекова, правда, повернула миш'як, але не весь — близько грама невистачало. Каже, що розсипався. Розсипався, ви розумієте. Можете собі уявити, як я рознервувалася. Цілий тиждень не могла спати. На щастя, нічого не трапилося.
— Це справді небезпечно, — зауважив я. — Ви і ваші колеги повинні краще оберігати такі препарати.
— Після цієї історії я добилася, щоб нам дали спеціальну шафку для отрут, ключі від якої є тільки у професорів, лаборантки і в мене. Та хіба це захист від злодія! Мацьошекова не відзначалася особливою чесністю ще тоді, коли працювала санітаркою в лікарні в Очках. Тоді систематично пропадав морфій.
— І професор прийняв її сюди? — здивувався я.
— Та її ж не піймали на гарячому. Це скритна жінка. А професор Касіца — добра людина. Занадто добра. Крім того, він має якісь моральні зобов'язання щодо Мацьошека. Мацьошек — довоєнний кадровий сержант. Вони разом пережили вересневі події. Кажуть, нібито під Кутном Мацьошек врятував професорові життя. Він і досі називає професора «паном майором». Але навіщо я це все розповідаю?
Доктор Протоклицька кинула недокурок у попільничку і зникла за дверима лабораторії.
Я повернувся до вестибюля. Застав тут Мацьошекову з відром та ганчірками. Вона возилася з вікном, намагаючись відчинити його, щоб помити. Я мовчки підійшов і допоміг їй.
— Не треба так нервувати, добродійко.
— Легко вам говорити, — буркнула вона у відповідь. — Людина з самісінького ранку виведена з рівноваги. Як тільки приїде ця галицька баронеса, то вже нема спокою.
— Ви говорите про доктора Протоклицьку?
— А то про кого ж? Хіба ви не знаєте? Вона ж баронеса з першого шлюбу. Ще до війни була на практиці в лікарні у Львові, зв'язалася там із старим бароном Вестергорном — він лежав у лікарні після операції. То вона, пане, так обплутала барона, що той одружився з нею. Правда, недовго після цього — барон прожив тільки рік, — але баронесою вона була. Потім вийшла заміж за доктора Протоклицького. У них була власна лікарня в Криниці аж до війни. Війна їх знищила. Протоклицький загинув у Освєнцімі, і вона опинилася на мілкому. Але така завжди випливе. Тепер оце причепилася до професора Містраля… ставить тенета на нього…
— Та що це ви кажете? — перебив я, неприємно вражений. — Ми разом їхали машиною, і я нічого не помітив… навіть навпаки.
— То ви погано дивилися! Хіба ви не знаєте, як у тих людей? Проста людина прямо скаже, що в неї на серці, та й годі. А в цих вищих колах завжди справжній театр. Це називається добре виховання. Так, так! Протоклицька думала, що обкрутить професора навколо пальця, говорили вже навіть про їх вінчання, але з того часу, як професор узяв ту малу Стор, усе поплуталося. Через те Протоклицька така зла. Чорт у неї вселився. Ходить люта, мов змія, і мстить усім. Що тут було за той миш'як, який я взяла, щоб щурів винищити, бо вже не можна дати ради з цією поганню…