Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Пане Шавелло, – втрутився Томаш. – Цього німця гестапо до концтабору посадило. Це порядна людина.
– Хлопці, я не поїду. Залишуся з вами, – тихо просила Маруся. – Навіщо в госпіталь?
– Хто знає, який той багнет, – умов'ляв Янек. – Зроблять укол, продезинфікують… І простеж, щоб німцеві перев'язку зробили за всіма правилами.
Дівчина зрозуміла, що Кос має рацію, тож кивнула головою, що простежить, проте зачепливо додала:.
– Візьми перстень назад, коли ти такий.
– Візьму, – всміхнувся Кос, допомагаючи дівчині сісти в машину. – Приїзди по нього, тільки не барися.
Шарик, передчуваючи розлуку, голосно заскавчав, став на задні лапи, передніми сперся на машину й намагався лизнути Марусю, яка гладила його по голові.
– З тобою нічого не боюся, а сама…
– Ось бачиш, – Янек погладив її по обличчю. – Напиши рапорт і вишли з госпіталю.
– Голубонько, хіба ти сама? Ти ж із нами, – басом прогув Костянтин.
Томаш витягав зі своїх бездонних кишень якісь банки з консервами і тицяв їх у руки старому.
– Ви простежте, пане Шавелло. Саму її нікуди не пускайте.
Заревів мотор, водій із скреготом перемикав швидкості.
– Де вас шукати? – гукнула Маруся.
– У Берліні! – крикнув у відповідь Кос, насовуючи перстень на мізинець.
Танкісти весело махали вслід машині, аж поки та зникла на вулиці, забитій військами; проте незабаром їхні обличчя спохмурніли.
– Як під Студзянками, – сказав Янек.
– Ну то й що? – обізвався Григорій. – І місяця не минуло, як ви зустрілися.
– У госпіталі…
– Тьху, бодай тобі з такою мовою… – розсердився Густлік. – Але що з бабами завжди клопіт, то правда. Я не поспішатиму. Одружусь, коли посивію…
– Товаришу, – Саакашоілі зупинив червоноармійця, який вів групу полонених. – Бери й наших.
– Своїх вистачить, – відмовив той.
– Твої нікчемні, старці в мундирах, од вітру хитаються, – кепкував Єлень. – А наші, сам поглянь, кожен у два рази за Гітлера більший. За таких медаллю можуть нагородити.
– Почастуєш цигаркою, візьму, – погодився вартовий.
Томаш загнав своїх полонених у колону, яка повільно марширувала до Одеру, якийсь час простував поруч і, встановивши, що ніхто не бачить, рубонув підбором по мозолях есесівця, який погрожував багнетом Марусі.
– Не воюй більше з дівчатами! – наказав на прощання.
Згаяв на це довгу хвилину, отже, мусив наздоганяти своїх, проштовхуючись поміж військами, що сунули нескінченною колоною. Наздогнав аж біля входу до цегляного будинку на площі в центрі Рітцена. Там уже чекав Чорноусов зі своїми розвідниками.
– Де Вогник? – стурбовано запитав товариша.
– Поранили.
– Значить, не вберегли, – з докором сказав Чорноусов. – А вона нам усім у загоні як дочка.
– У засідку попали… – намагався пояснити Янек, але, бачачи, що так – у поспіху й на вулиці – не переконає, докинув: – За півгодини буде в госпіталі, за кілька днів повернеться.
– Наші підрозділи йдуть. Час прощатися. Чорноусов розкрив був обійми, але перешкодив йому Томаш.
– Там нагорі нікого нема?
– Всі тут.
– А речі?
– Думаєш, комусь оті твої годинники потрібні?- втрутився Густлік.
– Ні, але рюкзак там, – занепокоєний Черешняк поспіхом потиснув Чорноусову руку й бігцем кинувся до будинку.
– Де тепер зустрінемось? – запитав старшина.
– Давай у Берліні! – запропонував Янек. – 3 Марусею ми теж так домовились.
– Давай. У самому центрі, звідкіля Гітлер командує.
Розділ III ДАЛЕКИЙ ДОЗОР
– Розвідники, струнко! Шикуйсь! Кроком руш! – скомандував Чорноусов.
Танкісти ще хвилину дивилися, як розвідники, карбуючи крок, влилися в людську масу, що рікою пливла по бруківці, а потім сходами- піднімалися на перший поверх. СаакашвІлі, побачивши зажурене обличчя Коса, взяв його під руку.
– Адже з гранатою вийшло ненароком. А Маруся… добре, що вона в госпіталі. Повернеться на фронт, а фронту нема.
– Як це нема? – здивувався Густлік,
– Отак і нема. Сидять за столом усі союзники: хау ду ю ду, бонжур, дзень добри, здрастуй, а німець ходить і пиво розносить. Нема фронту, ніхто нікого не вбиває.
З вулиці почувся стугін дизельного мотора й характерний брязкіт гусениць. СаакашвІлі оглянувся, хотів повернутися і виглянути, але саме в цю мить Шарик раптом гавкнув, рвонувся вперед, штовхнув лапами двері. Зацікавлений Кос перестрибнув дві останні сходинки, ввійшов за ним і зупинився на порозі остовпілий. Григорій та Густлік налетіли на нього та й собі заклякли на місці, і мить мовчки дивилися, як по підлозі котиться клубок рук і ніг. Собака напружився до стрибка.