Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори
На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори

Электронная книга - «На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори». Краткое содержание книги:

У спогадах видатного майстра слова, лауреата Шевченківської премії Бориса Антоненка-Давидовича «На шляхах і роздоріжжях» йдеться про революційні й національно-визвольні змагання 1917–1919 років в Україні та збройну боротьбу за Українську Народну Республіку, активним учасником якої був майбутній письменник.
Спогади та невідомі твори, які склали цю книжку, вважалися навіки втраченими. Але вони, мов загадковий фенікс, воскресли із небуття…
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 138
Перейти на страницу:

З вересня 1917 р. почалося моє навчання на першому курсі Харківського університету. А на початку квітня 1918 р. до Харкова зайшла частина альянсу — німці і війська Центральної Ради в особі 2-го Запорізького полку на чолі з полковником Болбачаном (в «Днях Турбиных» його виведено під прізвищем Болботун). Я кинув студії і вступив до полку. Батько мій був у війську, десь в Естонії. Мати залишилась вдома одна, вона не знала навіть про мій вчинок. Я хотів боронити Україну, хоч і не мав потягу до воєнної справи. Наш курінь розташувався в приміщенні жіночої гімназії. Знову почалася муштра, тільки українською мовою. Рій мав у своєму складі 10 чоловік, чота — 20, сотня -100 чоловік. Крім того, ройовий вважав за потрібне нас трохи просвітити, бо люд був різний — студенти, робітники. Казав, що Центральна Рада обіцяє тим, хто у війську, дати землі більше, ніж іншим. За службу ми одержували платню, за участь в бою платили окремо. Не подобалась мені ота платня — не за гроші я йшов служити. Постачання було добре, бо багато чого лишилося від царської армії. Морока була одна — де дістати сіру смушкову шапку з червоним шликом?

Через тиждень полк Болбачана пройшов через Харків церемоніяльним маршем. Приймав парад генерал Натіев, осетин. Рушили на південь. Сотник Борис Гоженко, який скінчив Кам’янець-По-дільську гімназію і прагнув вступити до університету, дізнавшись, що я там учився, поклав мене в поїзді коло себе і розпитував про університет. Доїхали до станції Лозової, де вже були німці. Звідти повернули в Крим (з Кримом питання було спірне: німці віддавали його Україні, а більшовики казали, що там татари). Тут німців не було. На великих станціях зупинялися — церемонійні марші, огляди козацьких сил. Болбачан показував українське військо місцевій людності. Жінки і діти виходили назустріч. Перекупки не хотіли брати гроші за продукти. Проїжджали через одну німецьку колонію. Місцеві жителі привели якогось «більшовика», щоб «військо його судило», — несимпатичного грека з перснями. Сотник скомандував розстріляти.

Доїхали до станції Мелітополь. І раптом — що таке? Бачимо триколірний прапор: білий, червоний, синій — прапор білої гвардії. Виявляється, на день раніше перетнув нам дорогу загін генерала Щербачова, який ішов на злуку з генералом Денікіним. Козаки повискакували з вагонів, вивісили жовто-блакитний. З’явилася делегація від Щербачова до Болбачана: «Для чого нам ворогувати? У нас спільний ворог — більшовики. Завтра вранці ми покидаємо станцію, і ви берете владу на себе».

Викликає мене сотник:

— Пане Давидів! Вас кличе полковник Болбачан!

Полковник із своїм штабом перебував у першокласному вагоні цього ж ешелону. Доповідаю йому:

— Козак першого куреня першої сотні Давидів!

— Ви студент?

— Так!

— Так от, я роблю вас комендантом станції Мелітополь.

— Але ж я не старшина, а рядовик, і не знаю обов’язків коменданта.

— А зараз старшина на вагу золота. На Чонгарському мосту точаться бої… А любов до України підкаже вам ваші обов’язки. Видати пану Давидову нову шинелю, шаблю і наган! Ідіть до російського коменданта станції приймати від нього комендатуру.

Іду. Мені неповних дев’ятнадцять років. Походжає поручик. Глянув на мене, здає телеграф (система Бодо, Морзе).

Кажу:

— Давайте опис.

— Я принимал от большевиков без описи…

Через годину ешелон відходить. Я залишаюся один — представник війська Центральної Ради, всієї України. Зайшов начальник станції, просить, щоб пан комендант дав дозвіл на відхід поїзда на північ, на пропуск громадян.

Спати ліг на дерев’яній канапі, під голову — шапку, накривсь шинелею.

На другий день повалили прохачі: двірники питались за мітли; одна жінка просила, щоб розстріляли її чоловіка-більшовика, та ін. З’явився кореспондент «Мелітопольського листка» брати інтерв’ю про становище на фронті. Я із знанням справи йому розказав, що наші війська підійшли до Чонгарського мосту і немає сумніву, що після запеклих боїв ми звільнимо землю від більшовиків.

Серед дня прийшли двоє: один вертлявий, другий — опецькуватий.

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 138
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)