Черлені щити

— Це ти все вигадав? Про князів?

— Вигадав.

— Для чого?

— Та просто так… Щоб налякати!

— Ну й що? Налякав?

— Ще й як!.. Хан Туглій відразу почав дорікати Кончакові, що даремно вони зав'язли під Дмитровом. Та й Кончак повірив — другого дня зняв облогу і відступив за Сулу.

— Не може бути! — вигукнув вражений князь, бо не сподівався такої звістки. — Невже це правда? А чи не обманює він усіх нас? Відступив, щоб іншою дорогою рушити на Переяслав…

— Чого не знаю, того не знаю, княже, — з гідністю промовив Самуїл. — Однак, гадаю, не поверне він на Переяслав, бо дуже переобтяжений здобиччю. Навіщо йому йти сюди, коли і так набрав і полону, і худоби, і коней, і всілякого добра?

Бояри загули. Пролунали голоси:

— Так, так, це схоже на правду! Не кине він здобичі! Володимир Глібович ледь помітно кивнув головою.

— Будемо вважати, що цього разу лихо обминуло Переяслав. Але не обминуло Переяславської україни. І я не можу змиритися з тим, що Кончак ось уже в котрий раз плюндрує наші міста й села, вбиває людей, тягне їх у полон, грабує наші багатства… Треба відомстити кривавому ханові! Щоб на власній шкурі відчув нашу біду, щоб його плем'я зазнало такого ж горя, якого завдав він нашому людові!.. Ось мій наказ: військо не розпускати! Я пошлю листа князеві київському Рюрику, а також Святославові, щоб дали допомогу і дозволили вдарити на ворога! Поки половці, як ті полози, перетравлятимуть здобич, ми зберемо сили і нападемо на них несподівано… Чи всі бояри і великі мужі так думають?

— Усі! — твердо сказав огрядний рудобородий тисяцький[9] Шварн.

— Тоді йдіть — готуйте військо до походу, а я тут ще побесідую з нашими гостями з Дмитрова…

Коли бояри вийшли, князь сказав:

— Самуїле, ти не раз постачав моє місто і всю землю сіллю, дніпровським янтарем, прикрасами із срібла та золота, сукном, парчею та хиновським шовком. Ризикуючи життям, ти обдурив Кончака і витрутив його з Переяславської землі. Ти, нарешті, сьогодні привіз нам дуже важливу і радісну звістку: Кончак пішов геть за межі Переяславщини… А тепер послужи мені ще раз, Самуїле!

— Кажи, княже. Я зі своїм молодим другом Жданом готовий служити тобі вірою і правдою. Що ми маємо зробити?

— Ти вже чув, що я хочу відомстити Кончакові за напади і за знесення Посулля. Та одного бажання замало. Щоб похід завершився успішно, треба схилити до нього не тільки князя Рюрика, а й князя Святослава, Ярослава Чернігівського, Ігоря Сіверського та його братію…

— Як же це зробити?

— Ти повертаєшся в Київ?

— Так.

— От і гаразд — одвезеш мої листи до князів Рюрика та Святослава… А вони вже знатимуть, як підняти інших князів.

— Ми зробимо це, княже.

— Але це діло спішне…

— Ми виїдемо завтра вранці і гнатимемо щодуху.