За чарівною квіткою
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «За чарівною квіткою». Краткое содержание книги:
— Ба-а! — нарешті жалібно протягнув Вася.
— Що тобі? — сердито запитала баба, піднімаючи окуляри над бровами.
— Розкажіть краще казку або бувальщину…
— Ти що ж — і слухати мене не хочеш? — образилась баба Оришка.
— Та ні! Ми слухаємо! — виправдувався Вася, — Але ви так цікаво розповідаєте… Я пам’ятаю… Ще тоді, як я маленький був…
— Гм, — задоволено пробурмотіла баба. — Бач, шибеник, як під’їхав… А ти справді пам’ятаєш?
— Чесне піонерське!
— Ну, тоді розповім…
Діти зацікавлено насторожилися.
— Що ж вам розповісти — страшне чи смішне?..
— Страшне! — хором відповіли всі троє.
— Хай буде страшне!..
Баба відкрила рот з двома пеньками замість зубів, зморщила ніс і смачно чхнула. Потім встала, подивилась на сонце і знову чхнула. Діти засміялися.
— Будьте здорові, бабусю!..
— Спасибі! Як не подивлюсь на сонце, то й не чхну як слід, — відповіла вона. — Ну, так слухайте… Жив на світі в одному селі молодий козак Петро. І дуже він любив дівчину — дочку хазяїна, у якого батракував. Дівчина теж любила його. Вони хотіли одружитися, але батько дівчини і слухати не бажав, щоб віддати її за бідного Петра. «Як будеш мати мішок червінців, тоді оддам дочку за тебе», сказав він. А де бідному хлопцеві взяти таке багатство?..
— А я знаю! — вигукнув Сеня, перебиваючи бабу. — Я читав!..
— Що ти читав? — розізлився Вася.
— У Гоголя є таке оповідання — «Ніч на Івана Купала»…
— Правильно — діло було на Івана Купала. Не знаю, як там у Гоголя, а чула я таке, коли була ще дівкою… — відповіла баба. — Ну, так, може, й не розповідати, раз ви такі розумні?
— Ні, ні, бабусю! — злякався Вася. — Далі, далі! Хай він не слухає, якщо читав! А ти мовчи, — стусонув він Сеню.
Баба, не підводячи голови від свого в’язання, розміреним голосом розповіла таємничу і страшну історію про те, як чорт в образі людини спокусив козака Петра іти в ніч на Івана Купала по чарівну квіточку папороті, яка допомагає знаходити під землею небачені скарби. Вася і Юлька, і навіть Сеня, що вже читав цю легенду, з одкритими від хвилювання ротами слухали, як пішов Петро в дику долину до відьми, як він зірвав чудодійну квіточку, як знайшов скарби і загинув, так і не скориставшись чортячим золотом…
Баба закінчила легенду і продовжувала в’язати, а діти мовчали, ніби самі вони переживали ті казкові пригоди.
Нарешті Вася отямився і підсунувся ближче до баби.
— Бабо! А коли Івана Купала? Ви знаєте?
— А чого ж! Знаю. — Баба Оришка задумалась, пожувала старечими губами. Раптом кущики сивих брів здивовано-радісно піднялися вгору. — Та сьогодні ж… ні, завтра буде Івана Купала… Зараз його ніхто не святкує… Сьогодні якраз і буде ніч на Івана Купала…
Вася, затамувавши подих, нишком поглянув на своїх друзів.
— Бабо, а така квітка зараз є? — поцікавився він.
Баба знизала плечима.
— Може й є! Треба пошукати!.. Вчителів своїх запитайте!
Вона, охаючи, встала, забідкалася.
— Заговорилася я з вами, а собака і кури не нагодовані! Герой! Герой! Де ти?..
Героєм кликали дворнягу з розірваним вухом і кудлатим хвостом, в якому завжди стриміло безліч реп’яхів. Баба дуже любила Героя і казала, що розумнішого собаки нема в цілім світі…
Коли вона зникла за хатою, Вася таємничо зашепотів:
— А що, коли ми підемо пошукаємо чарівну квіточку? Га? Сьогодні вночі вийдемо з дому, щоб ніхто не побачив і пошукаємо в папороті. Вона горітиме червоним вогнем… Рівно о дванадцятій годині ночі… Чули? Сьогодні ж буде ніч на Івана Купала.
— Ой, це страшно, — пропитала Юлька, роблячи круглі очі. Але, зустрівши зневажливий погляд Васі, схаменулась: — І зовсім не страшно. Я б пішла!
— Все це казки, — хмикнув Сеня. — Ніяких квіток у папороті нема. У неї є спори під листочками… Малесенькі такі кульки… От ними вона й розмножується…
— Брешеш! — огризнувся Вася. — Звідки ти знаєш?
— Ні, правда, — наполягав Сеня. — Нам вчитель говорив. А про квітку — все це забобони…
— Жаль, — спохмурніла дівчинка. — А я вже мріяла, як ми підемо здобувати скарби з квіточкою. От цікаво було б!
Вася присунувся ближче, гарячково зашепотів:
— Раз не вірить, то хай сидить вдома з бабою. А я піду сьогодні здобувати квітку.
— І я з тобою, — зраділа Юлька. — Моя хата на краю села, отут за горбом… Покличеш мене!
Сеня смикнув Васю за труси, винувато кліпнув повіками.
— Це ж не я видумав. Це вчитель… Він говорив, що квітки нема. Я теж піду з тобою…
— Ото ж бо, — повчально сказав Вася. — Значить, сьогодні! Юлька, твоє плаття висохло! Біжи додому і жди!..