Робін Гуд

Ціле літо Робін Гуд та його веселі друзі розгулювали в Шервудському лісі, і слава про їхні діла поширилась на всю країну. Шериф Ноттінгема аж синів із люті, проте ані засідки, ані каральні загони, які він посилав, щоб виловити повстанців, нічого не могли вдіяти. Бідняки спершу боялися людей у зеленому, які за сигналом ріжка Робіна Гуда з'являлися наче з-під землі, але згодом, упевнившись, що вони не чинять їм зла, а тільки грабують гнобителів і допомагають пригнобленим, почали ставитись до них дуже прихильно. Ватага Робіна Гуда розросталась; на кінець літа в ній уже налічувалось близько вісімдесяти безстрашних молодців, які поклялися до смерті залишатися вірними спільній справі. Вороги перестали турбувати розбійників. Але тихе, спокійне життя швидко обридло Робіну Гудові. Його неспокійна натура бажала все нових і нових пригод. І от одного погожого ранку він перекинув через плече сагайдак, взяв лук у руки й сказав: Свіжий вітерець хвилює мені кров, друзі. Піду погляну, що там нині робиться біля Ноттінгема. А ви чекайте неподалечку в лісі, щоб вчасно могли почути голос мого ріжка. І Роб бадьорим кроком подався на узлісся. Там він на мить зупинився. Його струнка, молодеча постать гордо застигла на місці, пасма каштанового волосся розвівалися навколо чола, а темно-карі очі пильно обстежували дорогу. Подув різкий вітер, щоки юнака запашіли, і він, набравши повні груди повітря, глибоко зітхнув. Дорога вела просто до міста, і Робін сміливо рушив уперед. Та на одному з поворотів він збочив на знайому стежку, яка вела через струмок і значно скорочувала шлях; до того ж іти стежкою було безпечніше. Підійшовши до струмка, Роб побачив, що після останніх дощів він перетворився на глибокий і стрімкий потік. Кладка — звичайна деревиняка — лишилася на місці, але перед нею утворилось болітце, і треба було зробити добрячий стрибок, щоб не забруднити ноги. Та Роба це не могло зупинити. Пружні ноги легко перенесли його через болото, і за мить він уже спритно балансував на кінці широкої колоди. Одначе не встиг юнак ступити бодай двічі, як раптом помітив, що назустріч йому з того боку суне якийсь незграбний чолов'яга велетенського зросту. Замість палиці в руках велетень тримав молоденький дубок, вирваний з корінням.