Робін Гуд
- Автор: Макспедден Джон, Вилсон Чарльз
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Юрий Юра
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Робін Гуд». Краткое содержание книги:
Робін прискорив ходу, але й незнайомець зробив те ж саме. Очевидно, кожен мав намір перейти кладку перший. Зустрілися вони якраз посередині, і жоден не збирався відступати ні на крок.
Дай дорогу, парубче! — закричав Робін, який став ще задерикуватіший, відколи його обрали ватажком.
Незнайомець посміхнувся. Він був майже на голову вищий за Роба.
Е, ні, — мовив він зрештою, — раджу тобі бути чемнішим і ввічливішим. Я поступаюсь дорогою тільки тому, хто кращий за мене.
Ну от і поступайся, — гарячкувато відповів Роб, — бо я тобі покажу, хто із нас кращий. Геть з дороги, бо так і пожбурю в річку, не подивлюся, що ти такий здоровань!
Велетень навіть оком не змигнув.
Ха-ха! — добродушно зареготав він, — Оце мені подобається! Тепер я нізащо не відступлюся, хоча б раніше й хотів це зробити. Все своє життя я шукаю кращої за себе людини. То прошу ж, покажи, де вона?!
Авжеж покажу, не забарюсь! — відповів Роб. — Постій тут трохи, дитятко, я виріжу й собі такого дубчика.
З цими словами він позадкував по колоді, вистрибнув на свій берег, поклав на землю лук та стріли і вирізав товстого дубового дрюка футів шести завдовжки, прямого і без сучків. Але ця палиця була все ж таки на добрий фут коротшою, ніж та, на яку спирався незнайомець. Потім Роб сміливо повернувся на середину кладки.
Мушу признатися, друже, — сказав він, — що двобій на луках був би для мене легший. Але в Англії є ще й інші мелодії, крім тих, що співає стріла. — Роб змахнув палицею над головою. — Так от, приготуйся слухати мелодію, яку я зіграю на твоїх ребрах. Готуйся! Один, два…
Три! — гаркнув велетень і блискавично опустив свій важчезний кийок.
Щастя Роб'на, що в нього були пружні та бистрі ноги, бо удар, який пройшов на волосинку від його плеча, міг би повалити бугая. Однак, ухилившися від нього, Роб негайно ударив сам.
Ба-бах!
Ба-бах! — відповів його супротивник.
Ба-бах!
Ба-бах!
Ба-бах!
Ба-бах!
Боротьба була запекла й жорстока. Сила змагалася із спритністю, і поєдинок проходив дуже бурхливо. Удари сипалися градом, примушуючи то одного, то другого глухо мимрити або різко скрикувати від болю. Та це тільки розпалювало завзяття бійців. Кладка у них під ногами розгойдувалась усе дужче. Робін ледве встигав пригинати голову, над якою раз у раз свистіла пудова палиця незнайомого, зате і його блискавичні удари знизу вгору немало дошкуляли супротивникові, так що йому доводилося непереливки. Але кожен твердо стояв на своїх позиціях і за добрих півгодини гарячого бою не відступив і не просунувся вперед ані на крок. І жоден навіть не подумав крикнути «досить!», хоч деякі удари, здавалось, ось-ось звалять у річку того або іншого.
Велетень страшенно любив паличні бої і тому щасливо усміхався; усміхався і Робін, якого хлібом не годуй, а тільки дай з кимось позмагатися.
Та невдовзі обличчя велетня почало наливатися кров'ю, а дихання стало важке, як у розлютованого бугая. Він кинувся в навальну атаку, щоб єдиним ударом покінчити з вертким супротивником. Робін легко ухилився від його удару і в свою чергу так лупонув незнайомця між ребер, що навкруги аж виляски пішли. Можна було подумати, що то чинбар наводить полиск на свої шкури перед відправкою їх на торг.