Зброя вогню
- Автор: Завітайло Тарас
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-82-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зброя вогню». Краткое содержание книги:
Недалеко ми відійшли від Перекопа… Вночі на нас напали… Перебили всіх… Я одержав кулю просто в серце… Хай так би вже воно й було… Лежав би я собі в землиці… Так ні ж! Татарка, щоб мені помститися, демона в поміч призвала, щоб зробив її відьмою. А за послугу демон душу зажадав, так та й погодилась… І стала упирихою. А як нагнала наші вози, дивиться, мертві усі лежать, і я серед них. Стала вона тоді над тілом моїм заклинання страшні промовляти, щоб до життя мене вернути і послати упирем, як прокляття, на весь мій рід… — Голос упиря надломився, і він змовк. Згодом продовжив: — Передати тобі не можу, що я відчув, коли відкрив очі! Це був такий жах! Перше, що я побачив, — її посиніле лице, перше, що почув, — її зловісний сміх. Вона скажено сміялася і скакала кругом мене, піна бризкала з її ікластої пащеки мені в обличчя… Але в чомусь вона таки прорахувалася. Додому я, звісно, не повернувся, і для всіх умер. Потім довго поневірявся і мучився, а згодом виявив у собі несподіваний дар — лікувати людей. Гапка каже, що це я прийняв разом зі своєю новою природою. Оселився в лісі, у хижці на кшталт твоєї, люди стали до мене приходити. Звичайно, вони не знали, хто я насправді… А потім, набагато пізніше, я зустрів Гапку. Розказав їй цю історію, і вона згодилася мені допомогти.
— У чому допомогти? — перебив упиря Андрій.
— Допомогти піти з цього світу, — відповів упир.
— І чого ж ти все ще тут? Адже, щоб піти звідси, великого розуму не треба. Пустив би собі срібну кулю в чоло, або…
— Осиковий кіл, — продовжив Мефодій. — Авжеж, на перший погляд усе просто. Тільки от проблема одна є: невідомо, куди душа моя потрапить, розумієш?
— Чесно кажучи, не дуже.
— Цілком імовірно, що вона потрапить прямо в пекло, але може бути й гірше — до тієї відьми, що мене таким зробила. Тоді я повернуся знову, але вже зовсім іншим, справжнім упирем.
— Тепер ясно, — задумливо сказав Андрій. — І що ж придумала Гапка?
Упир мовчки опустив голову.
— Ну, не тягни, кажи…
— Я намагався відмовити її, переконати, що є інший спосіб, більш безпечний… Але вона наполягала на своєму. — Упир витер долонею спітніле чоло.
— Ну?..
— Вичитала вона десь, що демон, який татарку відьмівською силою наділив, являється своїм жертвам в образі смертного. Якщо встромити йому в серце срібний клинок, то він сконає, а разом з його смертю позбавляться сили й ті, кого він нею наділив, і тоді…
— Ти вільний, — продовжив Андрій. — І ви, звичайно, цього не зробили?
Мефодій важко зітхнув і знову провів рукою по спітнілому чолі.
— Ото ж то й воно, що зробили.
— Ви викликали демона?!! — Андрій увесь пополотнів. — Що з Гапкою?
— Поки що все добре, якщо можна так сказати.
— Демон з’явився?
— З’явився… Це я в усьому винен, я навчив її заклинань…
— Розказуй.
Упир устав і пройшовся по хаті.
— У ніч на Купала намалювала вона на підлозі знак упиря і проказала заклинання. Відразу ж у двері постукали. Гапка відчинила двері й відскочила назад. До хати ввійшов високий чоловік, одягнений не по-нашому: чорний балахон з каптуром, чорні штани, високі чоботи зі шпорами, волосся теж чорне, гладко зализане назад і зібране в хвіст, обличчя бліде аж синє. «Ну здрастуй, Гапко», — прошипів він, як змія, і тут же помітив мене. Хвилю помовчав і розреготався. «А я ж то, — каже, — думаю: навіщо це я білій відьмі здався, а тут ось у чім справа!» — він махнув пазуристою рукою в мій бік, а потім скочив до Гапки, схопив її за шию і підняв у повітря однією рукою. «Тобою я займуся пізніше, — прошипів мені, — а от з Гапкою твоєю все одно каші не звариш, то хоч повечеряю нею!» І вже було розкрив свою зубату пащу, як Гапка з останніх сил дістала з-за пояса срібний клинок, що ми спеціально в коваля замовили, і встромила його прямо в серце нечистому.