Смерть Атея (збірник)

На четвертий день їх витягли з ями і погнали на пристань, де стояло купецьке судно. Орік зрозумів, що гети продали його заїжджим купцям, а ті відвезли скіфів у місто Томи на західному березі Понту і там перепродали грекам – живий товар завжди був у ціні. А десь через місяць з чималою партією різномовних рабів погнали Оріка на велике судно, що мало пливти до Афін… І ось стоїть він на високім помості, званім тут «каменем продажу», в чужім, гамірнім місті, в проклятих Афінах, де лунає малознайома йому мова, стоїть голий перед чужим людом, і лише вузький шматок тканини на стегнах сяк-так прикриває його сороміцтво. Вимили добре, ще й олією оливковою змастили його молоде і сильне тіло, щоб блиск рельєфніше виділяв м’язи – налітайте, покупці! І вже меткий та хитрий купець солодко-весело вихваляє чималі достоїнства свого живого товару:

– Не сома, а – картинка! Погляньте, прошу вас, перед вами скут[7], справжній, щонайсправжнісінький скут. Вільний син… хе-хе… вільних степів і повелитель диких коней. І сам дикий і прекрасний. Ах, ви тільки подивіться на цього скута – молодий, під тридцять йому! М’язи та сила! Здоровий, як бик! Відважний, як лев! Що таке хвороби – не відає. Такий раб сам упорається з господарством. Собі б скута лишив, так гроші… потрібні!

Ніхто в Афінах не знає, хто він насправді – скут, то й скут. Не знає й знати не буде – честі свого батька, царя Атея, Орік не зганьбить. Сам потрапив у неволю, сам і вирветься з неї. Або на волю, або на той світ, а рабом не буде. Хай вихваляє купець його силу, спритність та витривалість – вони його і виручать.