Лисовичі: хроніка галицького приходства

І раптом нашій Олі не схотілося бути попадею й не схотілося вести поважні розмови з поважним женихом.

І самий Тимчик видався їй чомусь зовсім нецікавим і навіть нелюбим і верзлися їй день і ніч незабудькові очі й білява чуприна Миколи Пекаря.

Може тут заважила й сама поважна вдача Олина і її зацікавлення…. революцією. Вона щойно закінчила читати «Підземну Росію» й мріяла про Софію Перовську й Кибальчича, а тут приїхав отой Пекар і розказує, як він у тюрмі сидів, у боротьбі за селянські страйки й за український університет, і як лиш кілька кроків від нього загинув від польської кулі Адам Коцко — герой тогочасної галицької молоді.

Так чи сяк — не можна заперечити одного — Оля «по вуха» закохалася в інструктора Миколу Пекаря. А дівчина з її вдачею не могла й думати про те, щоб душею кривити чи йти заміж за нелюба лиш тому, що батько велить, або тому, що вона формально заручена.

І заручини з Тимчиком розбилися й інтруктор Пекар мусів їхати геть із Лисовицького приходства, після гнівної сцени з отцем Корчином.

Після того настали місяці прекрасного, нещасливого кохання, недоспаних ночей, таємних зустрічів (з допомогою романтичної їмості Марії), гнівних заборон батькових, драматичних слізних сцен Микольця… А Оля не плакала, хіба нишком — і не корилася. Ні, вона знала одно: вона вийде заміж за білявого, легкодушного, коханого Миколу Пекаря — і за нікого іншого. Врешті о. Корчин пом’як, побачивши, що не зламати йому впертої дочки. І після двох років любовної трагедії й неофіційного заручення Оля Корчинівна, найстарша дочка сім’ї, вийшла заміж за юриста Миколу Пекаря.

Оля була найстаршою в родині — і її весілля було найвиставніше. Ще довгими роками після цього розказували в Середньому покою, скільки весільних гостей було тоді, скільки кухарів варило весільний обід, які були торти й паштети, яку «виправу» привезла з Відня їмость Марія. І які розкішні подарунки дістала молода Оля від багатих вуйків і тіток — адже тоді було ще «перед війною», всього доволі було, все можна було купити, коби гроші…

І почалося драматичне подружжя, недібране й закохане, з незліченними пригодами й несподіванками. Частково ці несподіванки сталися з вини світової історії — лиш чотири роки по весіллі прийшла Велика війна. Але драма в подружжі Пекарів була й суб’ єктивного характеру, а суб’єктом, власне, був самий тільки Микольцьо Пекар, неповажний, необчислимий, оптимістичний, завжди молодий чоловік, який до кінця життя свого завжди чарував і дивував і заскакував усіх знайомих, і найбільше — власну дружину Олю.

Насамперед — виявилося, що в Микольця не було кінцевих юридичних екзаменів. І він вирішив, на розпач тестеві, перенестися до Львова разом із дружиною — кінчати студії. Медові місяці були чудові й тривали цілих два роки. Микольцьо прекрасно бавився, Оля раділа з великого міста, вони мешкали на одній із найкращих вулиць, ходили в театр, їли в ресторанах, купили великого білого пса. Коли ж врешті мати Микольцева, стара багачка-вдова, перестала присилати гроші то Пекар почав… продавати й заставляти весільні подарунки. Лиш коли Оля завагітніла й о. Корчин зробив зятеві велетенську авантюру, Пекар врешті отямився, почав серіозно вчитися й іспит таки здав. Але ще раніше народився йому, у Львові ж таки, син, і це був, власне, наш молодий герой — Ігорчик.