Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Природа и животные » Кумевава, син джунглів
Кумевава, син джунглів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Кумевава, син джунглів

Электронная книга - «Кумевава, син джунглів». Краткое содержание книги:

Повість «Кумевава, син джунглів» належить перу сучасного югославського письменника Тібора Секеля, який замолоду дуже багато мандрував. Він відвідав понад сто країн світу, побував на всіх континентах, окрім Антарктиди.
Чимало дивовижних пригод довелося йому зазнати, мандруючи по цих далеких екзотичних землях. Усе це дало Тібору Секелю матеріал для майбутніх книжок, яких він згодом написав понад двадцять.
У повісті про Кумеваву розповідається про безстрашного індіанського хлопчика, котрий прийшов на допомогу пасажирам невеличкого судна, що несподівано зазнало аварії у водах бурхливої Арагвайї.
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 20
Перейти на страницу:

— Ми були такі смішні,— розказував Кумевава, — що не наважувалися наближатись до індіанських сіл…

Після того, як вони, живі й здорові, повернулися до свого племені, хлопчики мусили ще витримати серйозну перевірку — продемонструвати результати свого навчання.

Вождь племені Ватау показував їм сліди різних звірів і питав, який саме звір тут пройшов, а далі вони повинні були вистежувати і впольовувати їх. Були й змагання з плавання і з бігу, а потім вони гуртом мали швидко спорудити хижку.

І всі члени племені спостерігали це змагання…

— Нарешті плем’я переконалося, що ми досягли повноліття…

Отоді почався головний ритуал.

Старий чаклун племені Оарете розпік на вогні круглий вершечок своєї люльки і притиснув його до щоки Кумевави.

— Коли розпечена люлька торкнулася моєї щоки, запахло смаленим. Я відчув такий нестерпний біль, що сльози потекли з очей.

Тоді Кумевава так міцно стиснув кулаки, що аж нігті вп’ялися в шкіру. Йому хотілося кричати, волати на повен голос, але він не смів і писнути. То було б великим соромом і ганьбою закричати підліткові, який хоче стати справжнім мисливцем і повнолітнім хлопцем.

Після того чаклун племені Оарете замастив рани на щоках чорною фарбою, і чорні кільця лишилися там назавжди…

— Я дивився на своїх товаришів. Їхні обличчя були бліді від болю й страждання, але всі вони сяяли від щастя. То був найурочистіший день у нашому житті.

Кумевава замовк. І всі ми сиділи мовчки й думали про сувору школу джунглів, про яку щойно так яскраво розповів нам цей хлопчик.

Ні в кого з нас тепер не було бажання посміятися з чорних кілець на щоках індіанського хлопчика.

Ми стали поважати його ще більше…

У ПОШУКАХ ЧЕРЕПАШАЧИХ ЯЄЦЬ

Другого дня ми встали раненько, бо на нас чекала велика робота. Було заплановано, що моряки і пасажири разом працюватимуть, щоб підняти затонуле судно.

Я ще спав, коли капітан розбуркав мене й сказав:

— Я прошу вас, умовте малого індіанця, щоб він і сьогодні вполював що-небудь для нас. І якщо хочете, ідіть разом з ним. Я бачу, ви стали добрими приятелями, йому дуже подобається ваше товариство.

То було вельми приємне для мене завдання.

Я окинув поглядом табір і побачив, що Кумевава сидить біля вогню і щось майструє.

— Татеріаномбо, Кумеваво! — привітався я мовою його племені, що дослівно означає: «Я прийшов». Я навчився цього, поки жив у племені каража.

— Ареріна; Ньїкучапе! — відповів хлопчик, що означало: «А я ось де!»

— Що це ти майструєш?

— Готую стріли для полювання. Ти підеш зі мною?

— Звичайно, піду. Я бачу, ти збираєшся уполювати всяких звірів, бо готуєш різні стріли. Якщо не помиляюсь, оцією стрілою із загостреним бамбуковим наконечником найкраще боронитися від ягуара, чи не так?

— Ти правду мовиш, Ньїкучапе. Крім того, цією стрілою можна вполювати тапіра і дикого кабана. А ось оцю стрілу, що має вістря з чорного твердого дерева із зубчатими вирізами, ми готуємо на рибу. Он ті, подібні до неї, але ще міцніші, годяться на оленів, мурахоїдів та інших великих тварин.

— То, виходить, на кожну тварину є своя стріла? Я бачу, що деякі стріли закінчуються кістяними наконечниками. Мабуть, ними б’ють птахів? — спитав я.

— Ньїкучап знає багато нашої індіанської зброї, але цього замало, щоб здобути «омаруро», витатуйоване на щоках, — відповів Кумевава й усміхнувся.

Тоді я поклав руку йому на плече, і обидва ми посміялися з його зауваження. Потім хлопчик знову посерйознішав і продовжив свої пояснення:

— Ні, цією стрілою з вістрям із мавпячої кості якраз і полюють на мавп. А оту другу, із кісткою з хвоста ската, беруть на птахів. На малих пташок годяться ось такі стріли з п’ятьма маленькими шпичаками, розділеними маленькою кулькою. А оцю, з тупою, не загостреною кісточкою на кінці, ми накладаємо, коли хочемо вполювати птаха, але не вбити його, а тільки оглушити. Від удару цією кісточкою птах падає на землю, і ми швидко хапаємо його. А коли він очуняє, то вже сидить у клітці.

— Дуже добре, Кумеваво! Я бачу, ти непогано опанував цю справу.

— Старий індіанець Малоа каже: «Іди на полювання тільки тоді, коли маєш у серці відвагу, а в руці — надійну зброю».

Кумевава підвівся й махнув рукою в напрямі річки. Ми попростували туди й сіли в його човен.

— Я гадав, — промовив я, — що ми підемо в ліс.

— Так, туди ми й підемо, але спочатку подивимося, чи нема десь тут поблизу черепашачих яєць. Рано-вранці найкраще їх шукати. Ньїкучапе, ти любиш черепашачі яйця?

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 20
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)