Літа зрілості короля Генріха IV

Не втрачайте ні крихти мужності серед жахливої колотнечі, в якій вам загрожує стільки могутніх ворогів. Гнобителі народу, ненависні мені, були і є; вони навіть не змінили свого обличчя, хіба що одіж. Я ненавидів короля Іспанії — ви його знаєте під іншим ім'ям…

Я хочу нагадати: людству нема потреби зрікатися своїх мрій, бо мрії — це тільки що не пізнана дійсність. Щастя існує. Вдоволеність і достаток — ось-ось, тільки рукою сіпнути. А кинджалом цілого народу по вб'єш. Не бійтеся тих убивць, що їх підсилають до вас. Я марно жахався їх. А ви будьте розумніші. Я вичікував надто довго. Революції не приходять на замовлення, і тому їх треба доводити до кінця, хни навіть силою».

Зрозуміло, що це не так слова літературного героя, як-самого Генріха Манна, що ними письменник-борець, письменник-антифашист ввертається до своїх сучасників, закликаючи їх до послідовної мужньої революційної боротьби. В період завершення дилогії Генріх Манн, за своїми переконаннями, за своєю напруженою політичною діяльністю, був близький до комуністів, бачив майбутнє людства в побудові демократичного, соціалістичного суспільства, в перемозі ідей демократії і братства народів. Саме ці переконання, до яких великий письменник ішов усе своє життя, надають завершенню дилогії її історичного оптимізму, гідно увінчують цю величезну творчу працю.

Історична дилогія про юність і літа зрілості короля Генріха IV не старіє з часом. Її автор спромігся створити таку жанрову єдність, яку ми можемо по праву назвати найбільш характерним для XX сторіччя типом історичного роману, в якому об'єдналися наукове розуміння історії, знання її фактів і документів з чудовим летом художньої фантазії, вірність зображеному часу — з посланництвом, зверненим до сучасності і майбутнього. В цьому творі історія стала не об'єктом для яскравих ілюстрацій, оживлених картин, а скарбницею, з якої людство постійно має черпати досвід, повчання і приклад.