Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Настав день усіх святих; котрі з королівського війська були католики, ті порозходилися по церквах передмість. А обложеним було не до свята, вони оплакували своїх убитих і трусилися зі страху за себе. Але надвечір вони вже були врятовані: підійшло військо Ліги, і король не зміг перешкодити йому ввійти до міста з другого боку, — нагоду прогавлено. Він дозволив, щоб його вояки ще захопили одне абатство й вимордували три сотні парижан. То було прощання — не скажеш, що гарне, це він сам розумів краще, ніж будь-хто. Він і покарав себе: щоб глянути на місто, піднявся на дзвіницю, взявши за провідника якогось ченця. А нагорі, в тісноті, наодинці з тим ченцем, йому стислося серце: він згадав свого попередника, Генріха Третього. Адже його вбив чернець. І на нього самого, на Генріха Четвертого, не раз уже з рукава сутани блискав ніж. Анрі метнувся за спину свого супутника й міцно вхопив його за обидві руки. Чернець, хоч був високий і дужий, не ворухнувся. Анрі недовго дивився згори на свою столицю; спускаючися з вежі, він пропустив підозрілого ченця вперед, а сам ішов на кілька сходинок позаду. Внизу він зустрів свого маршала Бірона.
— Величносте, — сказав Бірон, — ваш чернець вибіг як опечений і втік.
Саме в ту мить залунав радісний крик парижан: прибув їхній полководець Майєнн власною особою, і вони зустрічали на вулицях його військо. Наступного дня король вишикував свої сили в бойові лави й лишив ворогові три години на те, щоб вийти з мурів. Марно; Майєнн не наважився. Тоді король відступив від міста. Дорогою він брав фортеці, але декотрі з його полків розбіглися, бо він заборгував їм платню. З рештою король подався до свого міста Тура, щоб там прийняти послів Венеції. Поголоска справджувалася: стара республіка послала до нього з такої далечі свої кораблі. Посольство зійшло на берег і, поки король підкоряв менші міста, неквапно посувалося через королівство на північ, щоб віддати йому шану.
Казка
Йому день у день доповідали про наближення послів; він хвилювався й тому жартував: «От лихо, дощ іде! У тих східних мудреців ладан намокне!» Але насправді боявся, що їх візьме в полон і перехопить у нього Ліга, перше ніж вони прибудуть на місце з усіма великими почестями та гучною хвалою, якою хочуть ушанувати його. Коли їм лишалося ще кілька днів шляху до Луари, він послав назустріч чималий загін війська — нібито для почесного супроводу, але насправді з серйознішою метою. А тоді вже став дожидати їх у своєму турському замку — і чекав довгенько. Дорогою один з похилих віком венеціанських вельмож занедужав.
— Ця республіка таки справді дуже стара, — сказав Анрі своєму дипломатові Філіппу дю Плессі-Морнею.
— Найстаріша в Європі, величносте. Вона була одною з наймогутнінінх, а тепер вона найдосвідченіша. Хто каже «досвід», той звичайно не розуміє, що насправді це означає «занепад». Але ті, що їдуть до нас, свідомі цього. Тож оцініть те, що діється! Наймудріший у світі уряд, який уже дбає тільки про те, щоб з гідністю нести свою старечу неміч і якнайдалі відсовувати смерть, який тримає при всіх дворах якнайметкіших спостерігачів і весь час читає їхні повідомлення, — цей уряд раптом стрепенувся й починає діяти! Венеція кидає виклик всесвітній державі, вона вшановує вас після вашої перемоги над володаркою світу! Яка ж велика ваша перемога!
— Я вже й сам чимало думаю про свою перемогу. Перемога, пане де Морней, — почав Анрі, затнувся й знову пройшовся туди й сюди по викладеній кам'яними плитами великій залі Турського замку. Товариш його молодих літ проводжав його очима: як уже багато разів, Морнеєві спало на думку, що він вдало вибрав собі владаря. Бо за свою перемогу той віддає хвалу тільки богові! Подумавши так, суворий протестант скинув капелюха. І так він стояв, сорокарічний чоловік у темному вбранні з простим білим комірцем — за звичаєм його одновірців. Нижня частіша обличчя — як у Сократа, чоло високе, напрочуд гладеньке, сприйнятливе для будь-якого світла.
— Морней! — Анрі зупинився перед ним. — Моя перемога вже не така, як була. Ми з тобою знали інакші перемоги.
— Величносте! — ясно, без хвилювання відказав посол. — Колись, як були ще тільки королем Наваррським, ви зуміли привести до тями кілька озлоблених міст, що не хотіли скоритися вам. Десять років зусиль та трудів і одна визначна битва; а після цього Фама так уславила вас, що ви стали спадкоємцем корони. Королю Франції, яким ви тепер стали, вже не доведеться так важко боротись, ви здобудете ще величніші перемоги, і Фама заради вас муситиме жвавіше махати крильми.