Проби

Такий був посполитий звичай. І хіба філософ Біон не сказав жартома про царя, який із жалю рвав на собі волос: «Цей муж, здається, гадає, що лисина полегшить йому жалобу?» Хто з вас не бачив, як гравці кусають і ковтають карти, як трощать гральну кістку, аби помститися бодай на чомусь за свій програш? Ксеркс звелів шмагати море Геллеспонт[33] і закувати його в кайдани, вилаяв його найпослідущими словами і послав виклик на герць горі Атон. Кір на кілька днів затримав цілу армію, щоб помститися річці Гіндес за страх, якого спізнав на переправі через неї. А Калігула з землею зрівняв гарну кам'яницю через розкоші, яких дізнала у ній його матір.

За моєї молодості люди розповідали, як один цар, наш сусіда, діставши від Бога добру висіканку, поклявся віддати йому віть за віть; він розпорядився, щоб десять років поспіль у його царстві не молилися Богові, не згадували про нього і щоб за його царювання навіть не вірили в Бога. Ця розповідь свідчила не так про глупоту, як про пиху того народу, про який ішлося. Обидві ці вади людські завжди йдуть у парі. Але, по щирості сказати, у таких випадках більше знати гонору, аніж дурості.

Цезар Август, зазнавши морської хвищі, угнівався на бога Нептуна і наказав на час урочистостей у цирку усунути його статую, поставлену серед інших богів, щоб помститися за кривду. Тут він учинив ще безглуздіше, ніж решта шаленців і ніж він сам згодом, коли, програвши у Германії битву Квінтилію Варові[34], почав з люті та розпачу битися головою об мур, волаючи: «Варе, віддай мені мої легіони!» Отож-бо навісніють і казяться ті, хто кидає виклик Богові або фортуні (адже їм кортить іще й блюзнити), ніби недоля може почути наші прокльони; вони схожі тут на тракійців, які, коли гримить і блискає, запекло стинаються з небесами, намагаючись хмарою стріл оханути гнівливого Бога. Отож, як висловлюється старожитній поет у Плутарха: